середа, 25 серпня 2021 р.

Не пізно й після трьох, але...

 Я вмію читати із трьох років, і в школі це вміння завжди надавало мені впевненості, що я можу впоратися з будь-яким предметом. Адже я вмію читати, я розумна. Зараз, звісно, розумію, що нічого геніального в мені нема і не було - просто мені пощастило з мамою, яка займалася зі мною з раннього віку. І переваги таких занять не у швидкості читання, не в механічному стуленні літер докупи. Це вміння дало мені відчуття, що навчатися - цікаво. І я досі не знаю, що може бути кращим, ніж оце відчуття.



На місці читання в такому сенсі може бути будь-що - ліпнина, спорт, проби грати на музичних інструментах, малювання, вирізання. Усе це - інструменти розвитку. А завдання розвитку - прищепити людині радість від самодосягнень, показати його перспективи у контексті сучасного життя та допомогти знайти шлях, яким людина зможе іти далі та вчитиметься бути щасливою. Це, на мою думку, і є "розвиток гармонійної особистості".

"Після трьох уже пізно" Масару Ібуки - це книжка, у якій обстоюється концепція раннього розвитку. Базується ідея на тому, що до трьох років у дитини формується найбільша кількість нейронних зв'язків і що саме в цьому віці дитині не потрібна ані зовнішня, ані внутрішня мотивація до навчання: усе є навчанням. Звісно, заголовок провокує на контраргументи: кимось батьки особливо не займалися, але він чи вона все одно виріс/виросла чудовим фахівцем/фахівчинею у чомусь і щасливою людиною. Що ж, прекрасно, каже автор, але як дізнатися, якими ви були б, якби батьки приділили вам трохи більше часу? 

Безперечно, після трьох не пізно і взагалі мало що в житті таки справді пізно з віком. Просто що раніше, то легше, якщо ідеться про розвиток мозку. Наприклад, автор стверджує, що дитина може навчитися кататися на роликах одночасно з ходінням. І що ще раніше може навчитися плавати. Ну і навіщо дитині вчитися плавати в такому віці? Щоб ефективніше розвивати тіло, а розвиток тіла - це, знов-таки, розвиток мозку. А ще дитині варто ставити класичну музику, показувати витвори живопису. Звучить ніби трохи нереалістично. 

Якось одна колега з попередньої моєї роботи, дізнавшись, що в нас тімбілдинги та всяке дозвілля зазвичай відбувається у форматі "повчитися чогось разом перед тим, як випити вина" сказала: "Вибачайте, я не за розвиток". Слово "розвиток" тут знецінене, і, очевидно, спотворене її уявленням про те, що навчатися - це каторга. Такого ставлення я дуже хотіла б уникнути. Думаю, що багато хто, почувши заголовок "Після трьох уже пізно", теж може подумати, що вони "не за розвиток", бо це казна-що бити дитину Бахом по голові й доконати Ренуаром у колисці.

Але мені ця ідея ну дуже вже подобається. Поясню, чому.

Я хочу показати дитині усе. Звісно, це "все" має коригуватися віковими особливостями. Не нав'язуватися. Я хочу, щоб у житті Данилка була і музика, і живопис, і прогулянки, і спорт, і читання, і спілкування, і споглядання. Я просто хочу показати, що це Є. Для цього мені самій доведеться багато в що заглибитися і що вивчити. Від дечого відмовитися. На чомусь зупинитися глибше - усе це підкаже мені саме він. Ми й зараз із ним займаємося тим, чим можна займатися із майже тримісячною дитиною: слухаємо казки, розглядаємо картинки, робимо якісь фізичні вправи, необхідні для цього віку. Але коли малюк більш охоче говорить своєю мовою із ведмедиками на бортиках ліжка, ніж слухає "Колобка", я даю йому спокій і не втручаюся. Якщо ведмеді й лисички - це більш цікаві співрозмовники, ніж я цієї миті, то прекрасно, я піду і почитаю книжку:) 

Сама ідея того, що людство може похвалитися скількома здобутками, а я можу познайомити нову людину з ними, викликає у мене захоплення і трепет. І питання тільки в методиках, а методики - це навчання. До якого я з дитинства ставлюся трохи як до обов'язку, та все більше - як до гри.

Ось кілька ідей із книги, які мені імпонують.

1. Порядок важливий.

2. Не ростити генія (ніби його можна виростити, ха-ха). Ростити людину з ясним розумом та здоровим тілом.

3. Здібності дитини величезні, не треба їх обмежувати тим, що щось "рано". Треба працювати, щоб розвивати те, що є.

4. Оточення важливіше, ніж генетика.

5. Готових рецептів не існує, треба просто іти в цю подорож та індивідуально все відкривати.

6. Не ігнорувати плач дитини.

7. Ігнорування гірше, ніж балування.

8. Не сюсюкатися, не спотворювати мову, коли говориш із дитиною.

9. Нервозність батьків заразна.

10. Цікаве діти вважають правильним, а нецікаве - неправильним.

11. Неправильне харчування - тягар на все життя.

12. Важливість музичної освіти.

13. Важливість вивчення напам'ять.

14. Важливість рольових ігор.

15. Важливість розвитку дрібної моторики.

16. Важливість практичних дій.

17. Краще менше іграшок. Бо насправді - все іграшки (так я з'ясувала, що, виявляється, мій чоловік -це результат виховання Монтессорі, бо молоток і гвіздок - його перші іграшки))))

18.  Важливість ліпнини, вирізання фігур із паперу.

19. Важливість спорту.

20. Освіта батьків.

Як і в кожній книзі, є тези, які мені не підходять. Наприклад, що бити дітей треба у віці, коли вони цього не запам'ятають і це не принизить їхню гідність. Або що телик може допомогти у розвитку. 

Також недоліки статистики: у Паскаля було нещасливе дитинство, тому він нещаслива людина, але геніальний учений. І що з цього? Можна навести вчених, у яких було щаливе дитинство. І взагалі, багато якихось унікальних приватних випадків, які не переконують в універсальності. Хоча автор і каже, що універсальних методик нема. Також деякі речі звучать категорично, але я розумію, що це гачки, на які й має потрапити читач. 

Що я беру собі з цієї книжки? Натхнення працювати з дитиною. Фіксацію активностей, які хочу спробувати. Розуміння, що самій доведеться вчитися і виходити із зони комфорту (хоча де та зона, коли в тебе маленька дитина?). І бажання читати такий нон-фікшн далі. 


середа, 4 серпня 2021 р.

Хороший учитель не знає слова "молодець"?

Мій пробний урок у школі минув добре. Єдине зауваження, яке я пам'ятаю з аналізу цього уроку, - "тільки не називайте дітей молодцями".
Обкладинку взяла із сайту "Yakaboo",
де і замовила книжку
Я йшла на заняття як пілігримка, інформаторка, стратегиня та аніматорка. Психологічними методиками керувалася інтуїтивно (іншими словами - я їх не знала). Я тоді не задумувалася, що хвалити дитину і хвалити її дії - не одне й те саме. І що, власне, "молодець" - це або порожнє слово, або непотрібна оцінка. Зовсім по-іншому звучить "мені подобається твоя (така-то) робота", "тоді добре вдалося ось це і це". 
Висновок: учителям важливо правильно хвалити і правильно давати критичний фідбек. Та хіба тільки вчителям? 
"Ти дурень" і "твої слова завдали мені болю" - це не те саме. "Ти ледацюга" і "не вивчивши вірш/не прибравши іграшки, ти порушуєш нашу домовленість" - теж не те саме. Так само і з похвалою. 
Хвалити потрібно уміти. Як і забороняти, навчати вибирати друзів, заохочувати до навчання, віднаджувати від поганих звичок, учити чекати, виконувати домашні завдання, поводитися в лікаря та школі... Таких умінь потрібно безліч - і вчителям, і батькам. Хоча батьки - це завжди і вчителі. А вчителі час від часу теж батьки своїм учням, у деякому сенсі.
Книжку "Як не збожеволіти від батьківства" можна сприймати і як "Як не збожеволіти від учителювання", адже у виданні йдеться про двосторонній процес взаємодії дорослого і дитини. Про шлях безпеки і розвитку, якого так потребують усі, хто має справу із дітьми.
Ця книжка - збірник статей сайту "Освіторія" (дивно, що це не вказано в анотації). Тобто багато статей (якщо не всі, не аналізувала) можна знайти у вільному доступі. Утім, для мене сайт під твердою обкладинкою - окрема цінність. 

Для кого це мастрід?
Для батьків дошкільнят і, особливо, школярів. І для вчителів. А оскільки я зараз - два в одному, закладинок у моєму примірнику трохи назбиралося. Зокрема, наприклад, про те, як навчити дитину тайм-менеджменту і взагалі говорити про час, вимірювати його. Або дуже практичне: які подарунки будуть корисними на який вік. Чи відкриття про ту ж таки похвалу зі статті Петра Чорноморця:
"Під час дослідження двом групам дітей дали однакові завдання. Але одних дітей хвалили, а з дітьми іншої групи просто розбирали помилки. Потім обом групам дітей дали вибір: виконати простіше чи складніше завдання. Діти, яких хвалили, обирали простіше завдання, бо вони не хотіли суперечити штампу, який на них повісили, що вони молодці. Ті, яких не хвалили, обирали складніше завдання, бо воно цікавіше. Про що насправді це дослідження? Похвала, яку ми приєднуємо до особистості, не додає мотивації. Покарання за помилки, які ми приєднуємо до особистості, так само не додає мотивації. І похвала, і покарання демотивують дитину." Отак-от.

Що сподобалося?
Поради викликають довіру, тому що вони - від різних фахівців, переважно психологів. Сподобалося різноманіття тем: від загальних (як про похвалу чи домашку) до специфічних (як вибрати няню, як вести відеоблог - аж до зовсім складних -як говорити про війну). 
Звідси, щоправда, і хиба - книжка більше нагадує солянку зі статей, ніж струнко побудовану працю. Тобто це, повторюся, сайт під обкладинкою. Що для мене не применшує загальної цінності книжки. Але якщо ви не любите заповнювати простір книжками, то в цілому без цієї книжки у бібліотеці можна обійтися, бо статті з неї є в офіціно вільному доступі на сайті "Освіторія".