Десь була у мене стара фотографія. На ній моя родина біля городу, а в небі проглядається колесо велосипеда і чиїсь (сестри, здається) ноги. Усе можна пояснити. Це була перша фотографія нового фотоапарата, якимось чином у плівці кадр наліз на кадр.
Так і в книжці "Амадока" Софії Андрухович жанр наліз на жанр, і в результаті вийшло химерно. Комусь горизонт очікувань завалено, а комусь, як мені, очевидно, що це рок-н-рол авторки, її експеримент. А я за відчайдушність у літературі.
Водночас розумію, що мікс жанр родинної саги у частині про минуле+прийом ненадійного оповідача у частині про сучасність+романізована біографія Віктора Петрова, Сковороди та інших, стилізована під романізовані біографії самого Петрова, - це, звичайно, випробування для тих, кому в принципі не так щоб дуже цікаво читати про історію літератури (обіцяю, що речення зараз завершиться).
Чому цю книжку треба прочитати?
1. (Страшенно суб'єктивне). Вона буде за обговорюваністю, як "Музей покинутих секретів" 10 років тому. Просто буде втомливо читати багато чужих буков про цей роман і не мати свого враження. Навіть якщо він не сподобається, то викличе багато емоцій та роздумів. Зможете фахово покритикувати:)
2. Книжка і тематично чимось схожа на "Музей". І саме та частина, що схожа на "Музей", найцікавіша та найдосконаліша у стилі.
3. Стиль. Знаєте,що таке бісерний стиль Шопена в музиці? Отут такий стиль в "Амадоці". З небесного мішка на вас висиплють сотні детальок, і вони написані так любовно і вправно, що з перших сторінок можна поважати цю книжку за саму тільки якість тканини. І, до речі, якщо вже привид "Музею" стоїть за моєю спиною, скажу, що тут стиль легший.
4. Тема історичних травм. Травми треба проговорювати. Вони ніде не ділися, а з війною їх тепер ще більше.
5. (Несподіване) нариси про неординарних літературних постатей. Тут, звісно, і головний мінус, бо ці нариси притулені ніби скотчем до цементу. Але. Якщо вчитаєтеся, то можна побачити моторошно-захопливі сторінки з історії літератури. Щоправда, у мене траплялося кілька "не вірю" (наприклад, деякі легенди з життя Сковороди тут подані ніби як це реально відбулося). Проте і тут козир у рукаві авторки: це ж романізована біографія. А не дисертація на здобуття ступеня доктора наук (хоча й у цьому жанрі часто так багато всякого романізованого, що приклад невдалий).
Ось така "Амадока". За сміливість та стиль - 5 з 5.
