Про що?
Що важливо в будь-якій книжці? Щонайменше три аспекти: про що написано? як? для кого?
"Чути українською" - про українську фонетику. До цієї науки в школярів та студентів різне ставлення: багато хто її ненавидить і не розуміє, особливо якщо ідеться про транскрипцію. Я ж обожнювала фонетику і в школі, і в університеті. Якщо хто забув, що таке фонетика, то нагадаю: це про співвідношення між буквами та звуками, про різні характеристики звуків (місце творення, спосіб), про наголошування, закони милозвучності та деякі правописні норми (апостроф, м'який знак, спрощення, історичні та позиційні чергування). Якщо так перечитати цей перелік, можна подумати грішним ділом, що "Чути українською" - якийсь підручник, наприклад, для 5 класу, де й вивчають основи фонетики. Чи для одинадцятикласників, що, вгашені, гарячково повторюють все до ЗНО. Але це не підручник. Це мовознавчий стендап на наукові теми. А, отже, родзинка в цьому виданні - стиль. Так підходжу до аспекту "як написано".
Стиль
Думаю, що в цілому це задумувалося як найсильніша сторона видання. Неформальність, гумор, прагнення розповісти про складні речі простими словами. За намір - дванадцять. Щодо реалізації: тут все неоднозначненько. Тому що почуття гумору в авторки специфічне.
Навіть не почуття гумору, а його недозована кількість, що перетворює книжку на соло стендаперки і дуже відволікає від теми. Часом це справді весело (особливо прикінцеві есе, подані як бонус). Проте, як на мій смак, гумору забагато й він не завжди доречний. Плюс у самій структурі книжки є нерівності: ось триває стендап, помережаний теорією, і раптом - раз! - і якісь доволі прямолінійні орфографічні правила, точно як з типового підручника. Моє резюме: якщо ви закохані в авторку та її стиль, то читати має бути цікаво. Якщо ж ні, може виникнути якесь незручне відчуття, що ви помилилися кімнатою. Принаймні так було в мене.
А ще - суб'єктивно, але менше з тим - мені як учительці української мови ну дуже вже не сподобалося, що над сторінками витає образ злої вчительки саме цього предмета. Я навіть у фейсбучику та інстаграмчику запитала, чи справді у людей є такі шкільні травми. І виявилося, що в більшості моїх знайомих були адекватні учительки української мови. Розумію: нерепрезентативна вибірка, та все ж навіщо підживлювати такий недалекий стереотип? Чи, може, є якісь статистичні дослідження, що вчительки української особливо неадекватні? А чи є такі дослідження про фахівців із інших предметів? Може, в авторки чи когось із її оточення був якийсь такий негативний досвід... Не знаю. Та мені це не тільки не смішно, а й не близько. І це при тому, що авторка топить за адекватність та критичне мислення (наприклад, про уявний конкурс мов, де українська нібито посіла друге місце за милозвучністю). Словом, може, мене це зачепило, тому що я вчителюю і тому що вважаю, що смішно - це коли смішно обом сторонам. А, може, у мене просто інакше почуття гумору. Менше з тим, про учительку-монстра там зовсім небагато, не хочу, щоб склалося враження, ніби авторка пише лише про це.
Аудиторія
Для кого ця книжка і чим вона може бути корисною? Думаю, я, учителька, частково є ЦА книжки "Чути українською". Що вона мені дала? Інформацію, як іще можна писати про мову, і кілька філологічних спостережень. Може, дрібку натхнення. Я точно придбаю іще дві книжки, які видавництво запланувало опублікувати - про морфологію та пунктуацію. Та водночас не знаю, як іще її застосовувати. Я не думаю, що книжка може стати в пригоді школярам, все-таки деяка термінологія там зайва (наприклад, спосіб чи місце творення звуків). Цього нема у програмі й це не потрібне для ЗНО. Можливо, книжка згодиться студентам-першокурсникам - на філологічних факультетах усе це вивчають, щоправда, поглиблено, але як частина вступу до мовознавства окремі розділи, може, і стане в пригоді. Якщо ж ідеться про загал, який просто любить мову і хоче більше про неї дізнатися... Мені самій цікаво, чи спрацює. От саме чоловік (інженер) виявив інтерес до книжки, розпитаю, як йому, хоча не впевнена, що він дістанеться кінця.
Резюме (бо мене в коментах питали моєї думки): книжку варто придбати, якщо
- ви фанат або фанатка харизми Ольги Дубчак;
- ви (як я) хочете підтримати видавництво "Віхола" (у цього видавництва цікава історія появи, якщо коротко, то це сміливий крок колективу, що відокремився від великого видавництва через незгоду з хамством керівництва та інші світоглядні розбіжності);
- вам у принципі цікаво стежити, що відбувається у світі науково-популярної літератури про українську мову.
На цьому все, а я побігла читати ще одну книжку про мову - це "Спільна мова. Як живуть і народжуються слова" Анастасії Левкової. Бо після фонетики дітки якраз вивчають словотвір і лексикологію, тож я побігла з ними.
