"Книжка заборон і таємниць" — антологія оповідань для підлітків, і це інтригує. Серйозний виклик, бо підліткам в принципі догодити складно, а в книжках і поготів. Та й різні вони, підлітки: одному болить нерозділене кохання, другому — життя в системі, третому бракує дружби, а ще хтось страждає без очевидної причини, просто так. Щоб кожен міг знайти оповідання до душі, книжка пропонує різні стильово й тематично твори авторів аж із чотирьох країн: України, Білорусі, Росії й Польщі.
Я думала, що тексти антології будуть дібрані ближче до полюсу дитинства, але помилилася: збірка переважно про дорослі проблеми, що починаються в дитинстві й не завершуються ніколи, бо існують у вічному протистоянні людина — суспільство.
Про підлітка і його взаємодію з системою — оповідання Ольги Онойко, Олександра Михеда, Лукаша Орбітовського. Це зовсім не розважальні тексти, від яких лишається гіркуватий присмак. За ширмою екшну, динамікою оповіді — символічні, філософські сенси й питання, як вижити, коли за кожним твоїм кроком спостерігає світ, як призвичаїти себе до законів зграї, як, урешті-решт, вибороти право на свій вибір у царстві передбачуваного й визначеного наперед.
Поруч з філософськими творами під однією обкладинкою сусідять і реалістичні оповідання про злободенні проблеми сучасних підлітків. Одне з них направду пробирає — це твір "Вовка, який осідлав бомбу" Юрія Нікітінського про новітніх Яву й Павлушу, декорації життя яких далекі від ідеальної Васюківки — Вовка і Владян живуть там, де йде війна. На Донбасі мешкають і персонажі оповідання Ірен Роздобудько "Курячий бог", де авторка пропонує подивитися, що ж може відбуватися по інший бік конфлікту.
Коли я була підлітком, найбільше мене цікавили дві теми: любов і дружба. Особливо дружба, бо про любов у підлітковому віці можна не знати нічого, а от про справжню дружбу — багато дечого. Є в антології й оповідання про дружбу. Деякі з них (як-от "Макс Скай та його життєві пазли" Лариси Денисенко) вимагають продовження, бо цікаві образи створено, перспективи пригод окреслено, і тільки однієї незвичайної події ніби як замало. Проситься хоча б міні-повість. От як у Володимира Аренеєва.
Повість "Те, що в його крові" упорядника антології Володимира Аренєва запам'яталась найбільше. Вона завершує збірку і є найбльшим її текстом. Написана жваво, динамічно, цікавий сюжет, інтригуючий початок. От справді взірець ідеального початку: щоб повистьобуватися перед дівчиною, хлопець вдає з себе дресирувальника ведмедя в зоопарку, за що ведмедиця відриває лапою півщоки горе-пікапера. Але, на щастя. новітні технології майбутнього допомагають швидко одужати, і хлопець швидко відновлюється, але помічає, що після переливання крові він здобув нові знання про світ, передані від донорів. А що було далі - не скажу, читати треба :)
Що мене здивувало в цій антології: її серйозність. Тут мало хепі-ендів, жодних тобі ванільних реверансів у сторону дорослішання. Так що не дарма в книжки така обкладинка:) Але все ж у збірці багато гумору, іронії. І динаміки — часом ніби короткометражки дивишся, причому інколи артхаузні) Для мене збірка несподівана, тому що надто доросла і серйозна, без банальностей. І хоч суму тут більше, ніж гумору, здається, що дорослим бути часом не так вже й радісно, зате завжди лишається шанс, що може бути цікаво.
