Історія життя Біллі Міллігана давно відшуміла й лишилася в історії психіатрії як непояснений феномен множинної особистості. Ну, тобто коли людина щось накоїла, але поводиться ніби і я не я, і хата не моя. Причому абсолютно щиро. Бо замість цієї людини злочин скоїв хтось інший, така собі субособистість. В принципі, у кожної людини буває, що не ймеш віри, як ти міг таке вчинити, сказати, подумати. Але зазвичай ми даємо раду своєму внутрішньому демону. А от Біллі Міллігану було тяжче, в нього таких демонів було аж 24. І кожен з них — окрема повноцінна особистість зі своєю манерою мовлення, уподобаннями, страхами і силами.
Історія таки таємнича. Вона базована на реальних подіях — наприкінці 1970-х років двадцятирічного ґвалтівника й грабіжника Біллі Міллігана заарештували за злочини, проте на допитах виявилося, що підсудний не розуміє, в чому його звинувачують, стверджуючи, що все це зробив хтось інший, але не він. Поки слідчі вважають, що Мілліган клеїть дурня, лікарі розуміють, що в хлопця не все гаразд із самоототожненням. Вони беруться спілкуватися з Біллі й виявляють, що його свідомість розколена, що в ній живе 24 особистості. Одна з них відповідає за логічність дій, друга — за захист, третя — за емпатію і т.д. Вони різної статі й віку: тут і раціональний Артур, що говорить з англійським акцентом, і сильний дещо агресивний югослав Рейджен, і закомплексована лесбіянка Аделана, і діти Девід і Крістін... Спільнота хоче засудити Біллі й запроторити до в'язниці, як і належить злочинцям, проте психіатри переймаються долею Біллі й намагаються переконати суд у тому, що юнак справді не усвідомлював, що коїть. Урешті стає відомо про тяжкі дитячі травми Біллі, сексуальну наругу з боку неадекватного вітчима. Виявляється, що субособистості виникали в кризові моменти, таким чином психіка намагалася захистити особистість, витіснити страшні спогади й перекинути їх на інших особистостей.
На боці гуманістів, які поставилися до Біллі з розумінням, був і Деніел Кіз. З книги відчутно, що письменник співчуває горопашному й переконаний у тому, що місце Біллі — не у в'язниці, а в лікарні, де є шанс допомогти. Роман Кіза — це цікава й неординарна історія, в якій ідеться про кожну з особистостей Біллі, про перебіг слідства, суду й психіатричних експертиз. Усе це стартує від мегаактуальної теми — насильства над дітьми, дитячих травм і їхнього впливу на життя людини в дорослому віці.
"Таємнича історія Біллі Міллігана" — це щонайменше пізнавальна книжка. Та головна її цінність, як на мене, у сповідування гуманістичних цінностей суспільства й способах не ділити світ на чорне й біле, а вміти подивитися на ситуацію з різних сторін. Якби цю історію писав Стіг Ларссон, автор, що теж фокусував увагу на насильстві й способах дати йому відсіч, то вітчима Біллі напевно покарали б у найжорстокіший спосіб. Але Деніелу Кізу не йдеться про те, щоб добро жорстоко розправилося зі злом. Він зосереджується на жертві й шукає способи їй допомогти.
Чи вийшло лікарям і письменнику врятувати Біллі від себе самого? Раджу почитати й довідатися. Не пошкодуєте.
