пʼятниця, 1 вересня 2017 р.

Якщо брешеш, бреши до кінця

Книжку "Долі та фурії" Лорен Ґрофф не обговорили тільки ледачі блогери і тільки ледачі блогери не інформували, що цю книжку вподобали такі селебрітіз, як Барак Обама і Сара Джессіка Паркер. Я була лінивою:) Аж доки не прийшла в гості до Стасі й не побачила книжку в неї на полиці. А Стася така: о, цікава твоя думка. А я така: та я невіглас, не читала. – То почитай!
От і прочитала. 
"Долі та фурії" – це історія про щасливий зовні (але, ясна річ, складний по факту) шлюб. Це історія типу "Несказаного", "Дівчини в потязі", "Загубленої" і "Блакитного мережива долі".  Роман, після якого спершу радієш, що це вигадка, а потім усвідомлюєш: а чого, власне, вигадка? Хіба такого не буває? Хіба жінки не драматурги шлюбу? Хіба у шлюбі не трапляється, що хтось кимось маніпулює? Хіба владні матусі й хитрі дружини рідко оточують щасливих дурників?
У центрі історії шлюб Лотто й Матильди. Він – пещений, але милий юнак із потенціалом альфа-самця і талантом драматурга. Вона – тендіна зовні, але сильна внутрішньо жінка, яка любить свого безтолкового чоловіка і створює йому умови для творчості, за ручку приводить його до слави. Муза зі сталевими нервами. У шлюбі Лотто й Матильди одна половинка нахабно бреше другій протягом життя, але притому робить усе для спільного щастя. І ця брехня спрацьовує! Тільки на душі від того не стає краще – по прочитанню на душі безпросвітно сумно.
Опустивши безліч проблем, порушених у книжці (як-от: травми дитинства, надмірна опіка батьків/цілковита байдужість, проституція, мотиви творчості, реальні люди у творчості (морально чи не дуже?), одностатеві шлюби, підліткова вагітність і море інших), я б хотіла зупинитися на одній. Це подружня брехня во благо.
В ідеальному світі стосунків двох пересічних, добре вихованих і люблених у дитинстві людей брехня – це апріорі погано. Нормальний бекграунд може собі дозволити більше чистоти у стосунках. Але коли зустрічаються дві химерії зі складним минулим, але щирим бажанням кохати і бути коханими, не варто вивалювати всі скелети з шафи на кохану голову. Так, Матильда брехуха, але я їй співчуваю, але не засуджую. Ба навіть захоплююся, що їй стало силі волі вберегти свого коханого (а в її почуттях не сумніваюся) від свого жахливого минулого. Тому якщо брешеш, бреши до кінця, навіть якщо це нестерпно важко. Бо щире зізнання полегшить, звісно, совість, але не факт, що не привалить валуном іншого. 
Окремо про стиль роману: бездоганно! Перша частина про Лотто така сама наївна й навіть трохи занудна, як і він сам; друга ж – "Фурії" – динамічна, пристрасна і болюча, як і Матильда. Тобто вся книжка написана в ритмі двох головних характерів і їхнього химерного життя. Тому за майстерність написання 5+.
Кому порадити цю книжку? Передусім тим, хто цікавиться психологією дивних стосунків. Також охочим до несподіваних розв'язок, нишпорок, які підозрюють, що щось тут не так, але що? Протягом цілої книжки ви думатимете про підводні течії, пасивно споглядати стосунки між персонажами не вийде. І це круто, ось це і є повне занурення в історію.
Але будьте готові, що після останньої сторінки буде трохи бо-бо.
Мені було.

ПС: Дякую, любий Стась!


4 коментарі:

  1. Тетянка, дякую за відгук! Дуже чакала на нього! Погоджуюся з кожною думкою, і про брехню також. Книжка дуже крута і цікава) Першу частину нудьгувала, але здогадувалася, що там усе не так просто, як бачить Лотто))))

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. цікаво ще й те, що в книжках типовіші картини, коли жінки – крихітні патшки в руках чоловіка. А тут чоловік у щасливому невіданні, що коять жінки його життя

      Видалити
  2. Гиги, а я не читала цю книжку😉і норм

    ВідповістиВидалити