За що я полюбила "Гру престолів" (і навіть не розчарувалася фіналом)

Останні кілька вечорів безглуздо зяють порожнечею. Я дивлюсь у вікно і думаю про нього. Про того, що надавав моїм будням сенсу, про того, з ким майже ніколи не було нудно. Про того, хто дивував і хто змушував цінувати життя (адже приємно жити у буднях, де на твоїх очах з дня у день не знімають голів, не палять міст і не випускають кишок).  Він - це серіал "Гра престолів".

Знайомство почалося натужно. Ми з чоловіком увімкнули першу серію й не додивилися до кінця. Похмурий антураж, якісь огидні персонажі, трупачини кожні півгодини. "Не моє", - подумала я й відмовилася. Але світ напосідав своїми "Як вижив Джон Сноу", "Бран - Король ночі? Неймовірні теорії" і "Топ 18+ сцен із Гри престолів". І я вирішила: не може людство бути таким нерозумним, щоб шаленіти від фігні. І почала читати книжку, щоб перемкнутися потім на серіал і стати, урешті-решт, фанатом "Пісні льоду й полум'я". Так що шановні люди, які пишаються тим, що не бачили жодної серії "Гри престолів": пишатися нічим.

Чому "Гру престолів" варто прочитати/подивитися?

1. Персонажі.

Їх тут ну дуже багато, і вони шалено різноманітні, багатогранні. Один каліка, що в муках стає провидцем, друга - юний янгол помсти за рідних, третя - наївна дурепця, що стане мудрою правителькою (хоча менше дратувати не перестане), четвертий - вродливий принц, що про це не відає й тимчасово підпрацьовує шпигуном, щоб потім щиро заприязнитися з ворогами; п'ята - Мати Драконів із поганою спадковістю; шостий - харизматичний дипломат енного левела, засновник демократії в царстві свавілля, якого, втім, на початку книжки називають виродком через те, що він - коротун. Сьомий з восьмою - брат і сестра, але не тільки. Чи варто продовжувати?  Краще ні, бо це я ще не згадувала про потворного здорованя, що мріє убити свого не менш здоровенного брата-убивцю, про хлопця, який ніяк не міг визначитися, хто ж він, і зрадив своє найсвятіше, а потім потрапив у лабети садиста й перетворився на тварину... А ще є красунечка-маніпуляторка, навіжена жриця, вогнекоса жінка-воїн, що загине від рук дитини... Час зупинитися. Бо про персонажів говорити можна довго.  Щоправда, автор регулярно проріджує їх, тому не варто прикипати серцем до улюбленців. Я двічі обпалювалася: на Неді та Робу Старках. Утім, крутість персонажів не в методичному авторському винищенні, а в тому, як вони змінюються. За ГП можна вчити дітей, як треба вибудовувати персонажів, як вони мають змінюватися, чому вони мусять бути неоднозначними. При чому такими є не тільки основні герої, а й другорядні: від Сірого Черва до Ягена Кхгара, від Мелісандри до Тормунда. Одного персонажа можна люто ненавидіти, щоб потім полюбити (як Джейме) або щоб принаймні зрозуміти і пробачити (як Теона Грейджоя). Щоб тримати рамку оповіді є, звісно, й рідкісні покидьки (Рамсі Болтон, Джоффрі Баратеон), але вони потім так смачно подихають, що катарсис барабанить по скронях.

2. Світ "Пісні льоду й полум'я"

Світ епопеї похмурий, але багатогранний. Тут вам і сувора Північ з чардревами та кам'яними замками, і загадкова Стіна, що охороняє Вестерос від химерних білих блукачів (поки до них, щоправда, сюжет дістанеться, Джоффрі Баратеон вже спочине в бозі). І дивовижні ландшафти півдня - від райськоподібного Дорна (насправді змійки там водяться ще ті) - до затоки Работорговців із єгипетським колоритом. І, звісно, Королівська гавань (якщо ви уявляєте собі красу Дубровніка, де й знімали цю локацію, ви розумієте, про якого типу красу ідеться). Усе це змінюється: від деяких королівств не лишиться каменя на камені, деякі райські пейзажі перетворяться на засніжені пустирі. Нудно не буде. А от красиво - так. І дуже, дуже видовищно, ніби в щедробюджетних фільмах.

3. Сюжет

Не скажу, що тут усе ідеально. Коли персонажів кілька сотень, завжди є ймовірність, що про когось автор просто забуде (як про Кейтілін Таллі в образі зомбака, щоправда, тільки в книжці). Але загалом збудований за найпопсовішим каноном (розлучи братів і сестер на початку, щоб звести їх аж десь за обрієм кінця) сюжет тримає в напрузі кожну книжку, кожен сезон. А епічність прикрашає навіть традиції миловаріння (так-так, тут теж є дитина, яка не знає, хто її батьки. Тільки не Дика Роза, а Джон Сноу їй імення).  Чи помститься Ар'я убивцям батька? Чи загине хоча б з другого разу Джон Сноу? Хто посяде залізний трон?  - я навела три питання, а можна згадати ще з десяток, через які не вдасться розтягнути задоволення й дивитися серіал (або читати книжку) неквапливо. Доведеться пожерти все за якийсь місяць-два-три (залежно від темпу читання).

Ще однією перевагою серіалу вважаю правильні наголоси в деяких дражливих і для сучасного суспільства питаннях. Це питання інакшості. Будь-який "інакший" персонаж викликає своєю інакшість тільки симпатію. Я реально вважаю, що Тіріон Ланністер (до останніх сезонів мій улюблений персонаж) до біса (до Біса) харизматичний. А інакшому у своїй орієнтації Лорасу Тіррелу я співчувала до його загибелі й оплескувала подумки толерантності (читай справжнього адекватного ставлення) зі сторони його родини. До речі, у книзі гей-лінія завуальована і читається між рядками, і це той момент, коли серіал тільки виграв від того, що цю лінію розвинули. Принаймні в образі Лораса. Ну бо розкутість Яри Грейджой і Елларії Санд разом із Оберином - то таке, мистецтво заради мистецтва, свобода заради свободи. Там по книзі, здається, й Дейнеріс мала різні досвіди. І Серсея теж щось там запалювала з якоюсь княгинею (але Серсеї ідеться не про сексуальну розкутість, а про жадобу домінування, адже Серсея завжди шкодувала, що не народилася чоловіком, а тому фактом свого народження в тілі дівчинки віддалилася від Його Величності Трону).

А ще круто, що жіночі образи в епопеї мало не важливіші, ніж чоловічі. Вони так само величні, так само слабкі й так само жорстокі, як і чоловіки. Р - рівноправність. Навіть якщо йдеться про тупість (маю на увазі Дейнеріс в останньому сезоні, але роблю поправку на кепські владолюбні гени, які й брата Візеріса згубили).

4. Акторський склад

Це вже ближче до серіалу. Я навіть не знаю, про що тут говорити. Усі актори дібрані бездоганно. Кожен втілює персонажа краще, ніж у моїй уяві, коли я читала. Зараз час від часу подивлюся якісь відяхи на Ютьюбі просто щоб подивитися на акторів, послухати їхні враження від сценарію. А, якщо по-чесному, то просто щоб з ними не прощатися.

5. Музика і заставка.

Я - та людина, яка НІКОЛИ не перемотувала заставки до "Гри престолів". (На відміну від чоловіка). Основна тема Раміна Джаваді слухана-переслухана у метро, у машині, навіть перед сном)))Слухана вона у версії купи оркестрів, у виконанні аматорів...  Ну а про майстерність виконання заставки до "Гри престолів" краще почитати тут:Вступна заставка (російською).

Щодо серій. Серії, які мене шокували (або просто були найемоційніші)  - це вбивство Неда Старка, зрада Шаї, смерть Дрого, ЧЕРВОНЕ ВЕСІЛЛЯ (мало книжку не викинула у вікно маршрутки, а книжка електронна), коли Джейме врятував Брієнну від ведмедя, знущання Рамсі з Теона, Битва бастардів, коли Ар'я покинула Пса, коли загинув Ходор!!!!, вибух септи Бейлора, коли стало відомо, що Джон - не бастард Старка, коли падлюка Баратеон спалив принцесу Ширен, коли Джон поцілував Дейнеріс, коли Санса тікала з Теоном, смерть Варіса, ну і битви з блукачами, весь сьомий і восьмий сезони.

Мій улюблений персонаж на момент завершення саги - Джейме Ланністер. Поки Тіріон перетворився на мирного й одноманітного у своїй правильності вершителя демократії, Джейме зберіг лицарство хоча б й у вірності найпаскуднішому персонажеві історії - Серсеї. Звісно, якщо увімкнути режим "фанфік", Джейме убив би Серсею, лишився б із Брієнною (улюблений персонаж із когорти абсолютного добра, але не такий цікавий в аспекті розвитку характеру). Але так то й так, є своя краса в такому вчинкові. Тим більше Серсея була вагітна (сподіваюся, що таки була). А от Джон Сноу, який убив Дейнеріс під час поцілунку.... Ну, так собі благородство.

Найхимерніший бог з машини - смерть Короля Ночі.

Взагалі Король Ночі мені норм. Небагатослівний, величний, з першого разу завалив дракона - круто, я вважаю. Але чому було сунути по Брана ще до того, як його сімпатічні (я так називаю блукачів) перебили би весь люд? Виграє кров жива у такій нетерплячості. А Король-то мерців. Якось не подбав про додатковий захист. Краще б Теон поцілив своїми суперстрілами під те мряцьке коліно. Та, схоже, сценаристам сказали, що час згортатися, технічка вже йде додому і нервово брязкає ключами

.

Як я ставлюся до нового короля?

Десь у мережі бачила мемасик. "Учись, синку, бо сидячи на дупі в житті нічого не досягнеш". І далі фото Брана Старка. Не можу сказати, що мене здивував такий поворот. Це ж як у житті: хтось, як каже моя знайома, двіжує, а хтось просто поводиться правильно й холоднокровно. І потім перемагає. Бран - найадекватніший, хоч і найнудніший претендент на престол. Бо Лід і Полум'я вжитися не можуть, вони самознищаться. Перемогти має розум, а не гаряче серце. Ну а що в Брана не буде спадкоємців, то це й на краще: не буде війн і кровопролиття, не піде брат на брата, а будуть вибори, Білль про права людини і Торжество Демократії.

Чим я лататиму душевні діри після закінчення серіалу?

Плекатиму сподіванку, що Джордж Мартін напише інший фінал у книзі. Що майбутні книжки будуть великими. Що я їх чекатиму, як цілий світ чекав восьмого сезону. А для цього - многая літа письменнику.

Тому що мене давно так нічого не захоплювало, як "Гра престолів". Тому що це черговий доказ щастя читання, споглядання й обговорення. Тому що досі гуглю щось типу "рамсі теон дружба" (бо актори дружать) або, змахнувши сльозу, "джон ігрітт весілля". Просто дивлюся на акторів, і почуваюся класно, що вони були в моєму житті, що були обговорення цих нескінченних ліній із друзями. Що ми разом ненавиділи Мізинця, любили Сема, хвилювалися за Джораха, сміялися з жартів Тормунда, страждали з Брієнною. Уболівали за Джона Сноу. А хтось, може, за Дейнеріс.

Банально, але.... Хочу розбачити всі сезони і книжки, щоб пізнати їх заново.

І заздрю тим, у кого весь цей шлях попереду!

(ПОЗА КОНТЕКСТОМ. Усім, хто побачив помилки у написанні слів (або хибодруки), не забудьте написати, бо я ж учителька, а в учителів свої гілті плеже на дозвіллі.)