Свій канон і спосіб про нього розповідати

До цієї книжки мене тягнуло магнітом, тому що я обожнюю видання, у яких нестандартно розповідають про літературу. Судячи з багатьох блогерських відгуків, тягне не тільки мене!

Проте якщо більшість рецензій визначають аудиторію книжки загально – всі, хто любить читати, я б хотіла зосередитися на тому, чому ця книжка може бути корисною передусім для викладачів літератури.

Трохи про саме видання.

"Мандрівка світом книжок" – це лаконічний курс історії літератури від Данте до сучасних  авторів. Замість занудства хронологічних таблиць про "життєвий і творчий шлях" Катаріна Маренгольц подає стислий переказ відомого твору й кілька цікавих фактів про автора, а також яскраві цитати. Звучить це, може, не так вже й свіжо, але родзинкою видання є, власне, отой суб'єктивний стиль, який читач цінує значно більше, ніж претензію на об'єктивне й усестороннє висвітлення. 

Чим приваблива суб'єктивність Катаріни Маренгольц?

По-перше, відмовою від занудства. Якщо ви цінуєте добрі жарти про письменників, зазирніть у книжку! До того ж там ви не побачите нафталінових означень, на зразок наших Кобзаря й Каменяра, натомість на вас чекають інтригую

чі перифрази "невротик Пруст", "красень Фіцджеральд", "дитячий кумир Блайтон" тощо.

По-друге, авторка пише дуже просто. Наприклад, "Дружина мандрівника в часі" Одрі Ніффенеґґер – це "менше фантастики, більше ерудиції", а "Один день" Девіда Ніколза – "любов на все життя, а може, й ні". І хоч про більшість книжок інформації таки більше, лаконічність і безпосередність стилю лишається в кожному рядочку.

До слова, ця безпосередність не була б можливою, якби не чудові іронічні ілюстрації, які, якби їх тільки було більше, могли б претендувати на жанр візуальної хрестоматії.

Візуальний сюжет "Джейн Ейр". Картинку взяла з сайту "Читай.юа"

По-третє, цікавою задумкою є розташування твору не в площині світового літературного процесу, а на лінії інших суспільних подій. Приміром, 1980 рік – це рік, коли Умберто Еко опублікував "Ім'я троянди", коли було вбито Джона Леннона і коли актор Рональд Рейґан очолив Сполучені Штати. І хай набір цих паралелей химерний, вони дуже цікаві й пізнавальні.

Окрім нетипової хронологічної лінійки, приємним інформативним бонусом книжки є вставки про відомі початки книжок, престижні літературні нагороди, про найдовші й найкоротші речення у відомих книжках.

Як книжка може надихнути викладача?

Оскільки мені як викладачеві цікаві різні способи говорити про літературу, я взяла для себе з книжки кілька цікавих ідей. Наприклад, тепер маю в планах створити свою схему літературного метро й атлас літературних сузір'їв. Можна теж розробити лінійку важливих суспільних подій в Україні  й розмістити там важливі літературні твори. І вже точно варто зробити літературні портрети наших відомих письменників, перетворивши "дочку Прометея" на когось цікавішого. Так що функцію натхнення книжка виконала на 100 відсотків.

Єдиним серйозним мінусом видання для мене були спойлери творів. Не думаю, що щось може виправдати переказ фіналу "Десяти негринят" або "Вбивства в "Східному експресі". Це ж не "Божественна комедія", де сюжет – не головне. Це ж детектив! Як можна?

Впадає у вічі й відбір авторів: дуже багатьох із них нема, хоча просто просяться бути! Однак розумію, що це зауваження не може бути справедливим, адже в кожного свій канон авторів. Авторка пропонує свій. І, як читачка, я за нього вдячна!