Я в Києві десять років і десять років їжджу трасою Київ–Чернігів. І протягом десяти років, минаючи ворота історико-меморіального комплексу "Биківнянські могили", думала: я неодмінно прийду сюди, я знаю і пам'ятаю.
І десять років не приходила.
До вчора.
У найбільше в Україні місце захоронення жертв політичних репресій (тут після розстрілів зарили, як собак, від 30 до 100 тисяч осіб) нас із чоловіком привела книжка Олени Герасим'юк "Розстрільний календар". Книжка, яка в специфічний спосіб вчить історії України ХХ століття. Формально це імена репресованих і обставини їхніх арештів. Ідейно ж – пігулка проти історичної амнезії для сучасних українців. А ще – відповідь на питання "чому в нас так все погано зараз".
 |
| пам'ятник репресованим на вході в заповідник "Биківнянські могили" |
На "Розстрільний календар" я не знайшла в мережі відгуків, натомість море матеріалів про те, як влітку цього року ідіоти зірвали презентацію книжки на "Бандерштадті". Однак ще до виходу книжки я бачила у своїй стрічці новин безліч перепостів з віртуального "Розстрільного календаря", що й склав основу книжки. Щодня у спільноті публікували дату й інформацію про те, хто цього дня постраждав від репресій. І люди дивувалися з того, що, приміром, Миколу Леонтовича, автора обробки того самого "Щедрика", якого всі гордо постять собі в стрічку на різдвяні свята, убив чекіст. Або дізнавалися про сфабрикований процес "Спілки визволення України", що відбувся в Харківській опері і на який навіть продавали квитки. Чи про історії людей, які через обмову інших потрапляли під каток репресивної системи (як юна Анна Гричаник-Вітт, що протягом 5-хвилинного процесу встигла отримати 10 років ув'язнення). Не кажучи вже про долі дисидентів, метою життя яких і був опір тоталітаризму... З часом статей про репресованих назбиралося багато, і так виникла ідея зібрати їх під однією обкладинкою. І вийшла книжка моторошно пізнавальна книжка, у якій – архівні матеріали допитів, уривків із листів репресованих, свідчень проти них...
Мені примірник "Розстрільного календаря" дістався в подарунок від слухачів курсів "Соловей". Дуже цінний подарунок. Хоч зазвичай читати хроніки залпом не випадає, я саме проковтнула цю книжку, попри те, що читати її дуже-дуже тяжко. Без сліз неможливо. І, може, саме через купу приголомшливих страшних фактів "Розстрільний календар" і належить до тих книжок, які можуть кудись привести, навести різкість на якісь речі, нагадати про те, про ЩО не можна забувати ніколи. Бо забувати в принципі дуже страшно – це перетворює людину на пустоту, глухоту.
"Лише після втрати пам'яті, навіть незначної і поступової, нам вдається усвідомити, що саме вона і становить наше буття. Без пам'яті життя припиняє бути життям. Саме на ній усе тримається, обґрунтовується, вона дає нам змогу відчувати і навіть діяти. Позбавлені пам'яті, ми перетворюємося на порожнечу", – так писав про пам'ять Луїс Бунюель. Він писав це про фізіологічну пам'ять, але вислів годиться і принагідно до пам'яті історичної. Однак посил книжки "Розстрільний календар" ще і в тому, "аби не лише безпрецедентні жахи змушували нас звертати увагу на законність, а щоб ми кожного дня вимагали законності – від усіх". Ось чому "Розстрільний календар" – це ще й великий внесок у виховання в нас зубастості до несправедливості й культури поваги до загиблих предків.
... У заповіднику "Биківнянські могили" вчора було четверо людей. Ми з Дімою і дві жінки. Жінки молилися біля лампадок – вони тут через особисту родинну втрату. Щодо нас, то ми теж прийшли через відчуття втрати "незабутих предків" і потребу пом'янути цих людей хоча б спогадом. І ліс цей, і страшна тиша в ньому цілий день перед очима. Не знаю, скільки років би ми ще їздили повз Биківню і не заїхали б туди, якби не маленька чорна книжка з червоними форзацами і маленькими закресленими фігурками на обкладинці.
Немає коментарів:
Дописати коментар