Людина зі складним характером. Буркотуха, але щира. Депресивна, але розумна. Вона любить квіти і солоденьке, але не переносить безглуздих розмов. Вона ігнорує жести уваги свого чоловіка-добряка, але той щасливий поруч із нею. А чи щаслива вона, Олівія Кіттеридж?
Жінка, з якою важко спілкуватися через колючість і деяку невихованість, людина, в якої нема каменя за пазухою й ані тіні лицемірства. Олівія, жінка, що не може не сподобатися, але з якою мало хто наважився б спілкуватися тісно.
Але ця історія не про Олівію, а про шлюб. Шлюб-звичку, шлюб-єдність протилежностей. Ми з подругами на роботі переглянули серіал і ознайомилися з книжкою – і все заради того, щоб дати відповідь на питання, чи був шлюб буркотухи Олівії і добряка Генрі щасливим? Двоє людей, що прожили життя разом, виховали сина, але все ж мали потаємні платонічні захоплення іншими людьми? Шлюб, у якому чоловік не викликав у дружини особливої пристрасті й бажання, але який назавжди лишився вірним другом, спорідненою душею. Де чоловік шукав ніжності й уваги в іншій жінці, але все ж ніколи не зрадив своєї половини, недоліки якої терпів усе життя?
Я кажу "так". Це був щасливий шлюб. Спільне старіння дало відповіді на запитання. З фільму це особливо яскраво видно.
Але не всі погодяться зі мною. Діна каже, що Генрі був щасливим, а Олівія – ні. Може, і так. Я не знаю. Треба побачити цю історію, щоб зробити свій висновок.
Взагалі, розумію, що можна, характеризуючи якесь явище, керуватися емоційними судженнями. Але що я зроблю, якщо це крутий серіал? І крута книжка, в якій, окрім історії Олівії й Генрі, у форматі новел зображено долі ще кількох людей із маленького містечка на березі моря. Я думаю, більшості все ж подобається книжка, але мене захопив серіал, бо зайве в ньому відтяте, уся зосередженість на одній родині. Отже, більше можливостей споглядати дивовижну гру Френсіс МакДорманд у ролі Олівії, Оллі, як її лагідно називав Генрі.
Щодо книжки, то наприкінці подано інтерв'ю авторки Елізабет Страут і реальної Олівії Кіттеридж, у репліках якої збережено фірмову "олівність". Є пожива для роздумів щодо того, які небезпеки підстерігають авторів, коли вони пишуть про реальних людей. І навпаки, як важко беззбройним людям, якщо про них без дозволу напише якийсь автор.
Оскільки ідея цього посту в тому, щоб ознайомити охочих із крутими серіалами, просто скажу: дивіться "Олівію Кіттеридж". До речі, режисерка фільму – Ліза Холоденко – має українське коріння. Просто цікавий факт, який, можливо, приведе когось до серіалу.
А в тому, що серіал приведе до книжки, я не сумніваюся.
Додивилася нарешті цей серіал. Хм... Неочікувано мені не сподобалася Олівія. Так, щира, відверта, пряма як дошка, але їй не вистачає емпатії й жіночої мудрості. Хоча деякі сцени були забавними і повчальними, зокрема про листівку на День Валентина і трюльпани, здається, тільки них вона любить ніжно.
ВідповістиВидалитиНе погоджуся, що Генрі був щасливим у шлюбі, хоч загалом, може, був. Але його захоплення щирою, простою і доброю "сірою мишкою" Деніз показало те, що йому не вистачає для саме емоційної легкості і безтурботності. От дійсно, є люди легкі, а є важкі. Олівія важка, вона через це страждала, а тому карала цим сина і чоловіка. А легкою вона була поряд із тим учителем-п'яницею, яким була захоплена.
Ще мені не сподобалася жодна з дружин сина, як і Олівії. Розумію її і поважаю за те, що вона не примушувала напряму сина кинути їх.
Узагалі серіал для мене закінчився на сумній ноті, я б хотіла подивитися ще про молоді роки Олівії. Усе ж не просто так вона стала злиднею, упевнена, що життя змусило... А книгу прочитаю обов'язково)))
Дякую за коментар!
Видалититак, мені теж було б цікаво більше довідатися про молодість Олівії, якою вона була. У книзі трошки про це згадано, але недостатньо.
Щодо їхнього шлюбу: так, звісно, їх хотілося б когось не такого правильного, а йому – ніжнішої, але не факт, що вони б ужилися з потенційно ідеальними половинками. Олівія в серіалі про це сказала, коли вибачалася перед Генрі.