пʼятницю, 17 березня 2017 р.

Сміливість говорити тихо


  • Привіт, я Емілі, і я – інтроверт.
  • До прочитання цієї книжки мені здавалося, що я дивак…
  • Читати дослідження Сьюзен Кейн – це все одно, що дивитися в дзеркало…
Приблизно так на книжку «Сила інтровертів. Тихі люди у світі, що не може мовчати» відгукуються читачі мережі Goodreads. У підсумку понад 200 тисяч рецензій-одкровень принесли виданню перемогу в номінації «Найкраща нон-фікшн книжка 2012 року». Нарешті й українські інтроверти можуть впізнавати себе в описах Кейн – цьогоріч бестселер побачив світ у видавництві «Наш формат» (переклад Тетяни Заволоки).
Тематика інтровертів зацікавила мене після перегляду виступу Сьюзен Кейн на TEDx. Вона заявила, що Ісус Христос, Будда і пророк Магомет могли бути інтровертами. Припущення незвичайне, адже лідерство асоціюється з екстравертами. Наполеон, Вінстон Черчіль, Стів Джобс, Річард Бренсон – ці імена в списку лідерів звучали б органічніше, адже ми живемо у світі, де ідеалом є успішний екстраверт, людина дії, а не думки. Натомість прийнято вважати, що вдумливі люди, ідеалісти, що не прагнуть гучної слави, опиняються за бортом життя. А добрі люди зусібіч радять, що за місце під сонцем треба боротися - і не тихою працею, а гучними вчинками.
Типовий інтроверт Сьюзен Кейн подумала: агов, людство! Не треба так! І щоб переконати, чому не треба, вона сім років писала книжку.
На червоній обкладинці – синій кит (не той, що ви подумали) в маленькому акваріумі. Це влучна метафора на позначення сутності неговірких людей, якими людство, принаймні, на Заході, часто нехтує через домінування ідеалу екстравертизму. Саме з аналізу  міфу про «свого хлопця», «харизматичного лідера» і переоціненої сили групового мислення авторка починає книжку. Історія за історією вона показує хиткі сторони таких підходів і зазначає, що ідеалу екстраверта вклоняються не всі культури. На прикладі азійських країн Сьюзен Кейн доводить, що «м’яка сила» теж може сприяти досягненню успіху. Про це промовляє навіть культура. Як приклад авторка наводить східні й західні прислівя про людину, мову і знання.
Вітер дме, а гори стоять непорушно. (Японське прислівя)
Людина, яка знає, не говорить. Людина, яка говорить, не знає. (Лао-Цзи)
Навіть якщо я не роблю жодних навмисних спроб зберігати мовчання, життя на самоті змушує мене утримуватися від мовлення. (Камо но Тьомей).
Як бачимо, істинну мудрість людини, згідно з наведеними перлинами словесності, повязують із умінням мовчати й думати. Цей підхід разюче відрізняється від ідей афоризмів, популярних на заході:
Рипуче колесо змащують частіше. (Американське прислівя)
Оволодій майстерністю виголошувати промови, щоб бути сильним, адже сила людини – в її мові, а промова – сильніша за будь-яку зброю. (Максими Птаххотепа)
Мовлення – це і є цивілізація. Слово, навіть якщо воно суперечливе, повязує, а тиша – ізолює. (Томас Манн)
Відповідно до цих тверджень, людина, аби вижити, мусить уміти переконливо висловлюватися, причому публічно. Не дивно, що ті, хто не вміє й не хоче цього робити, можуть почуватися вигнанцями й думати, що вони приречені пасти задніх у гонитві за успіхом.
Сьюзен Кейн запевняє, що від 30 до 50 % людей, вважають себе інтровертами й розгублюються в ситуаціях, що вимагають обговорення замість дій, командної роботи замість перебування наодинці зі своїми думками. Це означає, що кожен другий або третій член суспільства надає перевагу працювати самостійно й відповідати за свою роботу, а не покладатися на колективне розв’язання проблем. Якщо разом із вами живе ще троє людей, ймовірно, що принаймні хтось із них радітиме тиші, а не гамору, й ревніше цінуватиме час, проведений наодинці. Я подумала: хто в моїй родині може бути інтровертом? Відповідь знайшла, коли гортала Facebook-стрічку й побачила картинку, на якій дівчинка вимкнула телефон і сховалася під ковдру з книжкою: «Вечір п’ятниці! Час відриватися на повну!». Та це ж про мене! Невже я теж – інтроверт? Якщо так, то що мені робити з цією інформацією? Чи означає це, що досягти життєвого успіху мені буде важче?
Хороша новина: ідея книжки «Сила інтровертів» – подолати стереотип про те, що ці люди менш успішні чи слабші. Сьюзен Кейн усебічно – від медичних експериментів до соціологічних опитувань – переконує, що інтровертів часто сприймають неправильно, а то й узагалі не розуміють. Авторка розповідає про досягнення всесвітньо відомих інтровертів, серед яких – Альберт Ейнштейн, Ісаак Ньютон, Чарльз Дарвін, Франц Кафка, Махатма Ганді, Стівен Возняк… Вона також зазирає у приватне життя пересічних інтровертів, радить, як їм ефективніше спілкуватися з іншими людьми, будувати кар’єру, виховувати мовчазних дітей. Можливо, Сьюзен Кейн у дечому й ідеалізує інтровертизм, проте її увага до «тихих людей у світі, що не може мовчати», обґрунтована. І ця книжка імпонує більше, ніж розтиражовані порадники про важливість усмішок і мистецтва маніпуляцій, без яких людина нібито не можна вижити в сучасному суспільстві.
На думку Кейн, людство великою мірою завдячує інтровертам своїм розвитком. Бо найкращі керівники – це інтроверти, які вміють чути ідеї інших, а не тільки переконувати в досконалості своїх. Вони ретельніше обдумують перспективи, рідше ризикують, більше зважують «за» і «проти», і все це призводить до покращення роботи. Нам дивно чути такі висновки, коли з усіх боків нас атакують гасла на зразок «Все – або нічого». Однак Сьюзен Кейн пропонує замислитися, чи кожному такі гасла можуть принести щастя й успіх. А наприкінці своєї промови на TEDx бажає кожному сміливості говорити тихо.
Після прочитання книжки я остаточно зріднилася зі світом інтровертів, бо досвіди більшості виявилися мені дуже близькими. Але все ж вирішила пройти кілька тестів, тут-таки, в книжці. І що я виявила? Що я звичайний поширений амбіверт! Мені аж стало трохи образливо. Не тому, що помилялася щодо себе й уже вдоволено приміряла маску інтроверта, який своїми ідеями може керувати світом ескстравертів. Просто про амбівертів нема такої цікавої й глибокої книжки, а про інтровертів є. Ось вона, варто тільки взяти й прочитати. І не сумніватися, що вона стане в пригоді.




джерело: Сміливість говорити тихо (сайт видавництва "Наш формат")

7 коментарів:

  1. Щось мені підказує, що я колись в електронці починала читати цю книжку російською, але не дочитала. А може, це була якась схожа книжка... Хоча ніби Гугл сказав, що все ж ця. Отож треба дочитати.
    Нещодавно в розмові з другом виплило, що є ми - напівінтроверти, які більш-менш спокійно можуть виступати, грати в сценках і тд., а є "тру" інтроверти, які напиваються після того, як виступили перед багатьма людьми, щоб зняти стрес.
    Так от, я вважаю, що якраз амбіверти крутіші за екстравертів і інтровертів тим, що вони можуть "грати роль" і того, й іншого, тим самим розширюючи свій світ і палітру емоцій. А ще легше ставляться до усіляких заморочок. Ну і пристосованіші до життя у суспільстві.
    Трохи образливо, що хоч амбівертів і більшість, але пропагують крутість чи екстравертів, чи інтровертів. Нічого, дочекаємось і ми колись))))
    А ще мені не подобається обкладинка, бо для мене червоний і синій у поєднанні - той варіант, який мене дратує.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. о, там якраз є такий приклад, що тру інтроверти напиваються після виступу)))
      так, червоний і синій погано поєднуються, але вони привертають увагу, думаю, так і задумано

      Видалити
  2. Колись давно кидала собі цю книгу на кіндл. Треба буде знайти і нарешті прочитати, що там про нас пишуть. хD

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. тільки точно переконайся, що ти інтроверт) бо я книжку прочитала, а потім зрозуміла, що я не з цієї пісочниці:)))

      Видалити
    2. значить спочатку пройду тест... :) по Маєр-Бріггсу я інтроверт. цікаво, який буде результат по цьому)

      Видалити
    3. А я пройду по Маєр-Бріггсу)

      Видалити
  3. Я є типовим інтровертом. І більшу частину мого життя мене примушували бути "активнішою", "яскравішою", "гучнішою" і т.д. І це було некомфортно, розвивало комплекси і плекало інші "квіточки". Напиклад, в той час, коли ровесники весь вільний час проводили на дискотеках, я щиро не розуміла в чому кайф знаходитися в шумі, гамі, в темноті, при цьому пити-палити. Такі однолітки були чомусь "крутими", а я сірою мишкою. До речі, я і зараз цього не розумію, і задаю це питання людям, які так проводять свій час. І мені НІХТО з них не надав чіткого пояснення. І тільки після того, як я зрозуміла, що я звичайний, типовий інтроверт, і у моїй поведінці нема нічого ні дивного, ні поганого, тільки після цього все стало на свої місця. А книга Сьюзан Кейн свого часу просто структурувала інформацію і розклала її по поличкам. Книга цікава і корисна, рекомендую. Особливо інтровертам, які вважають, що вони "не такі", і подібних людей більше нема. Ми "такі" і нас багато. :)

    ВідповістиВидалити