четвер, 11 лютого 2016 р.

Може, й не Холмс, але не гірше, ніж Пуаро

Якось викладачка з української літератури межі 19-20 століть заінтригувала студентів тим, що в новелі "Природа" Ольги Кобилянської уперше в нашій літературі описано статевий акт. Усі притьмом кинулися читати цей твір, але про "акт" там сказано так завуальовано, що багато хто його просто не помітив. Цей кумедний випадок я згадала, побачивши книжку детективної прози 1920-х років "Постріл на сходах". Знала, що придбаю неодмінно, але хвилювалася, чи не доведеться шукати детектив у детективі?
Взагалі, 1920-ті роки - це зараз дуже модний період, і я теж серед його прихильників. Наприкінці 1920-х побачили світ три романи, які я дуже люблю: "Дівчина з ведмедиком" В.Домонтовича, "Місто" В.Підмогильного і "Честь" М.Могилянського. Але крім "серйозних" романів у цей час абсолютно комфортно розвивалась і розважальна література, зокрема детективна. Її зразки зібрано у антології "Постріл на сходах".
Спочатку читання не приносило мені задоволення: тексти Дмитра Бузька і Гео Шкурупія такі собі детективи. Постійно спотикаєшся об абзаци, перечитуєш, хто-кому-що, а від слова "чекіст" мене нудить автоматично. Ситуацію врятував Юрій Смолич - от звідки варто починати цю книжку, щоб захопитися нею. Я не дуже добре знайома з біографією цього письменника, але знаю, що він співпрацював із НКВД і писав талановиті доноси на своїх "колег по письменницькому цеху". Напевно, через ці сторінки життєпису Смолича не личило вивчати, однак, якщо ви, як і я, серед тих читачів, які загалом байдуже ставляться до біографій, то з радістю виявите для себе, що Юрій Смолич збіса талановитий письменник.
Отже, три відкриття: "Мова мовчання", "Господарство доктора Гальванеску", "Півтори людини" Юрія Смолича. Сюжетні інтриги, динамічність оповіді, несподіване (ну, майже) закінчення. "Мова мовчання" - це оповідання, в якому порушено тему абортів. Цей твір теж так собі детектив, оскільки вбивця сама розповідає про свій злочин, але інтрига є, є співчуття до вбивці, є несподівані повороти. Для мене як для читача цього достатньо.
"Господарство доктора Гальванеску" - не думала, що аж так переймуся цим твором. Востаннє так хвилювалася, коли читала "Сяйво" Стівена Кінга. Сюжет зовсім неподібний до Кінга, але відчуття жаху, таємниці, смачно виписане  нагнітання, несподівані темні відкриття, потворні створіння, все з ніг на голову - ось що мене вразило. Хоча б заради цієї повісті варто прочитати книжку. Є там трохи ідеології, але мене вона не напружувала. Звикла не зосереджуватися на такому.
"Півтори людини" - це теж дуже карколомна історія, таємнича, гостросюжетна, зі стрілялками, бандитами і т.д. Цей екшн мене не дуже зачепив, бо якось я трохи здогадалася, хто "поганий", тож мене не вдалося заплутати, хоча автор дуже намагався це зробити) Але все одно я задоволена, що прочитала тексти Юрія Смолича. Думаю, що на цьому моє знайомство з ним не закінчиться.
Ну і, нарешті, Юрій Шовкопляс зі своїм "українським Шерлоком Холмсом" - опецькуватим і добродушним лікарем Михайлом Піддубним. Звісно, з Холмсом порівняння умовне. Детектив Піддубний далеко не такий харизматичний, як його англійський колега. Зовні він більше нагадує Пуаро Агати Крісті - гладенький і вусатий :). Проте, як на 1920-ті роки, в Шовкопляса дуже добре з погляду жанру вибудовані детективи. Так, не всі колізії однаково вдалі, деякі розслідування вкрай наївні і притягнуті за вуха, але це претензії до багатьох детективів. А загалом враження від гладенького Піддубного дуже позитивні. Та й вбивства інтригуючі: чого вартий тільки корабель із мерцями, що трапився на дорозі пароплава "Желябова", де Піддубний працював судновим лікарем!
Загалом антологія детективної прози 1920-х років "Постріл на сходах" виправдала мої читацькі очікування, оскільки сталося те, чого я шукаю в кожній книжці: відкриття. Приємно бачити рідну літературу різною.

1 коментар:

  1. Побігла купувати Смолича, щоб і самій пошвидше почитати)

    ВідповістиВидалити