Щойно дочитала книжку Макса Кідрука "Зазирни в мої сни" (КСД). Важко про неї говорити без спойлерів, але треба.
МЕНЕ НЕ ВЛАШТОВУЄ ТАКИЙ ФІНАЛ!
Хоча якби фінал був би іншим, це було б неправильно.
Все, видихнула. Тепер від емоцій до суті.
Я вперше читала Макса Кідрука. Досі байдуже минала полички з книжками цього автора. А все через армію його фанатів. Мене лякає, коли багато людей так галасливо фанатіє від когось. Тоді моя поведінка така: я або вникаю і роблю свої висновки, або лінуюся і відстовбурчую мізинчика, типу, це масове і не для мене. За другий варіант себе не поважаю, тому що це банальна лінива відмазка.
Адже золоте правило гласить: не таврувати авторів і тексти, доки не ознайомишся. Тож заради справедливості пообіцяла при нагоді прочитати щось із творчості Макса Кідрука, а для початку погортати статтю на вікі. Погортала, лишилася приємно вражена і попередньо прикинула, що, в принципі, людина, яка має такий цікавий життєвий досвід мандрів, негуманітарний склад розуму і при цьому ще й літературний хист, може написати щось цікаве. Так от, "Зазирни в мої сни" — це насамперед цікава книжка з динамічним непередбачуваним сюжетом (і майже непередбачуваним фіналом).
За жанром, як підказує анотація, збагачуючи мої знання з теорії сучасної літератури, — "суміш динамічного техно" (?) та лячної містики (!). Суміш, треба сказати, вдала. Мені з перших сторінок нагадала "Сяйво" Стівена Кінга, одну з наймоторошніших книжок із прочитаних. У "Сяйві" йдеться про крейзонутого малюка (хоч і татко там дай боже), так само і в "ЗУМС" потойбічна сила вселяється в малого Тео (щоправда, йому з татом пощастило значно більше).
Під час нескладної операції з видалення гнійника за вушком серце малюка Тео несподівано перестало битися й зо хвилину мовчало, лишивши хлопчика на межі життя й смерті. Хоч лікарям і вдалося врятувати дитину, та батьки рано зраділи: з сином стали відбуватися дивні, моторошні речі. То заклякне як вкопаний, то зчинить дикий, неприродний вереск, то видасть на-гора якусь інформацію, що нею дитина не може володіти.
Ось така зав'язочка. Здається, що головний персонаж тут Тео, проте ні, оповідач і протагоніст тут Мирон Белінський, тато Тео. Турботливий батько, вірно закоханий у дружину чоловік, життя якого розбивається ущент після фатальної операції. Але Мирон здаватися не звик: він усе зробить заради щастя своєї сім'ї!
Тепер про сім'ю. Хоч у "ЗУМС" родинно-побутова проблематика не на чільному місці, мене вона вразила незгірш містичної складової. Це класно, коли історія про зло, що вселилося в свідомість дитини, сплітається із буденними правдивими колізіями про стосунки між чоловіком і жінкою. До речі, давно не читала текстів, у яких саме жінка виявиться стервом, що зруйнувало ілюзію щасливого шлюбу. Зазвичай всіх псів спускають на чоловіків :)
Окрім родинних, автор порушує й глобальні суспільні теми, як-от наркоторгівля, тероризм. Усе це дивним чином згущується над життям ні в чім не винного хлопчика.
Спектр тем приблизно зрозумілий, та до чого ж тут, урешті-решт сни? А до того, що новітні технології (частково реальні, та все ж більше нафантазовані автором) дозволяють споглядати образи, які людина бачить уві сні. Так вчені, до яких через низку карколомних обаставин потрапляють Мирон із Тео, можуть відстежувати, що сниться Тео і що його лякає. І вченим вдається побачити, хто мучить хлопчика! (я думала, це був якийсь дух, що переселився в хлопчика з його улюбленої іграшки, але ні:). Все набагато гірше. І значно глобальніше, ніж можна було собі уявити. Як бути з цим знанням далі?
У підсумку все завершилося логічно. Не так, як би мені хотілося, але так, як диктує жанр. А ще жанр диктує поринати в морок, тремтіти від передчуття жаху, невідомості і невідворотності смерті. Рекомендую читати книжку перед сном, так враження гостріші:) Та й не перед сном теж рекомендую, особливо тим, хто, як і я, любить розширювати читацькі горизонти.
