Суддя збиває жінку на пішохідному переході, і чоловік загиблої прагне помсти. Читач на його стороні: надто багато в українському суспільстві реальних приводів співчувати. І коли головний герой плекає помсту в мареві щасливих спогадів про втрачене кохання, читач чекає, коли рушниця вже вистрелить. Утім, якоїсь миті щось піде не так, і закрадуться сумніви: чи справді все так, як нам розповідає головний герой?
Гра у “вірю-не вірю”
Новий роман Андрія Любки “Твій погляд, Чіо-чіо-сан” міг би перетворитися на соціальний трилер: нетверезий суддя за кермом уникає покарання, а головний герой у тяжкому психічному стані марить убивством під звуки сентиментальної опери Пуччіні. Розмови з торговцями нелегальної зброї на заправках, голоси в голові, психіатрична лікарня – лишається додати “ненадійного оповідача”, і все, саспенс готовий.
Але автор так не робить. Він показує вбивство з різних ракурсів, лишаючи читача напризволяще. Так-так, самі думайте, чи винен суддя і чи справді такою щасливою у шлюбі була загибла дружина головного героя. Сумніви у правдивості того, що відбувається із головним героєм і чи адекватно він аналізує події, лоскоче нерви, як і годиться для трилера.
Водночас “Твій погляд, Чіо-Чіо-Сан” – це роман про стосунки у шлюбі, про самовпевненість і спокуту, про те, як різні версії щастя віддаляють людей. І про те, чи справді ми добре знаємо тих, із ким живемо пліч-о-пліч.
Трилер-травелог
Що у книжці класного, так це це, що автор наснажує сухоребрі жанрові рамки трилера розповідями про подорожі і про мистецтво. Та частина, що про кохання, аж пашить цікавими пізнавальними вставками про небанальні мандрівки: ось Марк із Ралукою сходять на Олімп (що, виявляється для них мало не смертельним випробуванням), а тут вони прогулюються “Веселим цвинтарем” у Румунії й фотографуються біля яскравих надгробків. Або ж вирушають до могили Овідія. Чи розгадують загадку картини Тівадара Костки Чонтварі “Старий рибалка”. Виходить два в одному: трилер і травелоги, та ще й цікаві факти про мистецтво як бонус.
Яскравою частиною сюжету є опера Джакомо Пуччіні “Мадам Баттерфляй/Чіо-Чіо-Сан”: її любить Ралука і саме на неї приїздить Марко, щоб оплакати втрату. Засоціювавши невибагливий сентиментальний сюжет твору із долею самої Ралуки, читач припустить, що, можливо, її чоловік виявився не надто далекоглядним у версії щастя своєї дружини.
Саму ж оперу описано так смачно, що хочеться негайно купувати квитки в театр або принаймні послухати фінальну арію Мадам Баттерфляй у виконанні Марії Каллас або Соломії Крушельницької.
Кому варто читати:
любителям несподіваних фіналів і ненав’язливих художніх тревел-звітів;
Роман не сподобається:
тим, хто любить трилери без реверансів у бік філософування
Пряма мова: Закарпаття наскільки мультикультурне, що існує навіть така народна мудрість: один закарпатець – контрабандист, два закарпатці – будівельна бригада, а трьох закарпатців не буває, бо один із них точно мадяр або румун.
Якби кожна людина в сумну мить плювала на все і вирушала до моря, бодай на півдня, то світ був би затишнішим.
Людина відчуває найбільшу свободу, коли вона замкнена в просторі, на який поширюються її права. Вільною людина почувається лише в клітці, що збудована за власним проектом.
Немає коментарів:
Дописати коментар