Пісня честі й безчестя: моє знайомство із "Грою престолів"

Зима - період переважно не дуже оптимістичний, але після прочитання деяких книжок життєрадісності таки додається, особливо, коли думаєш: як добре, що все це вигадка, яке ж довкола прекрасне життя. Типовий бадьоренький катарсис здорового читача.
Учора я, людина з Академмістечка, поїхала з КПІ не в той бік і отямилася аж на Гідропарку. І все тому, що дочитувала першу книгу «Пісні льоду й вогню» - «Гру престолів». За сагу взялася з сорому від незнання: який з мене путівник у світі книжок, якщо я не хвилююся, чи виживе Джон Сноу, тому що не маю зеленого поняття, хто це. А ще після минулорічного знайомства з «Відьмаком» подумала, що, може, епічне фентезі - не така вже й чужа для мене штука.

Отже, зима була не те що близько, а в розпалі, тому я вирішила, що доречно нарешті вже прочитати цю історію. Перше враження: похмурий світ «Гри престолів» мене не вразив, і перша половина книжки минала мляво. Персонажів багато, неясно хто кому Ланністер, а хто кому Таргарієн. Утім, з огляду на фіолетовий колір очей у Таргарієнів і на на той факт, що Джона Сноу породила загадкова жінка з фіолетовими очима, вже з першої частини книжки зрозуміло, що Джон і Даєнеріс родичі (невже брат і сестра?це, виходить, Нед - батько Даєнеріс? Чи як?). От мені цікаво, якщо Джон і Даєнеріс познайомляться і змішають свою кров, ми будемо їх ненавидіти так само, як Серсею і Джеймі? Адже Ланністери викликають огиду передусім через факт інцесту, а вже потім через те, що вони мало не вбили Брана Старка. Хоча до кінця книжки інцест вже не сприймається так гостро, особливо в порівнянні з іншими сценами: наприклад, коли вагітна Даєнеріс поїдає сире серце коня зі ще теплою кров'ю, або коли кхал Дрого убиває Візеріса, або коли потвора Джоффрі змушує Сансу дивитися на голову батька... Словом, чимало кров'яки. Саме тому я і не змогла дивитися серіал і вирішила, що краще вже почитаю.

Щодо решти персонажів. По-справжньому колоритний персонаж з гумором тут поки аж один (і тому він поки що мій улюблений-Тіріон Ланністер). Страшенно цікаво, як довго він проживе у сазі, але оскільки в кожній сцені за його участю скільки справжнього, незатьмареного життєлюбства, сподіваюся, що Тіріон лишиться до кінця. Також сподобалася Ар"я: ця дівчина явно помститься за кривди. Санса, звісно, дратувала, бо наївність у кривавому світі=тупість. Але її теж шкода. Уявляю, що з нею буде в другій книзі, якщо вже в першій падлюка Джоффрі так знущається зі своєї нареченої.

Менше з тим, окрім веселих, я ще люблю благородних персонажів. Таким є (вірніше, був, рест ін піс) Нед Старк - єдиний персонаж, із яким більш-менш хочеться співвідноситися. Може, це смішно, але оскільки його роль у серіалі зіграв Шон Бін, персонажів якого завжди убивають, я, хоч і не додивилася першої серії, зразу зрозуміла, що Нед, певно, загине. А оскільки на початку книжки сам Нед знеголовлює дезертира, то для симетрії перша книжка завершується такою ж стратою для Неда. Тільки кат там, на відміну від Неда, зовсім без честі. Взагалі, Нед і його дружина Кейтілін  - приклади того, як благородно розв'язуючи чужі проблеми, люди можуть знищити свої життя. Невже благородство без хитрощів приречене на загибель?

Безперечно, цікаві також і негативні персонажі, деякі з них викликають розуміння. Можна ненавидіти Серсею Ланністер, але можна де в чому її зрозуміти (на відміну від малого потвори Джоффрі. І так, я знаю, що він теж помре в якійсь жорстокій сцені. Чекаю її з нетерпінням).
Щодо Даєнеріс і Дрого: лінія дуже цікава, по суті, єдине в книжці кохання. Прикро, що автор так обійшовся з Кхалом. Добре хоч дракончики відродилися з його праху:)
Джон Сноу: поки що не можу сказати, що його лінія цікава. Але оскільки він один із головних героїв, чекаю розвитку.
Щоб довго не писати, почну краще другу книжку. Вже половина зими позаду, а так би хотілося встигнути протягом неї прочитати всю сагу.