Отже, щоб прочитати усі сім книжок про відьмака, мені потрібен був рівно місяць.
Якби всі книжки саги були такими цікавими й захопливими, як перші чотири, я б швидко згоріла. Бо неможливо зранку до ночі думати тільки про відьмака, про те, а що ж з ним станеться, а як же Цирі, а чи будуть вони всі разом і т д. На щастя, автор зробив останні три книжки досить нудними, розтягнутими і похмурими, тому дочитувати "Відьмака" було емоційно легко, бо все вже не дуже хвилювало.
Оскільки далі будуть СПОЙЛЕРИ, прошу всіх, хто ще в процесі, не читати далі.
Що сподобалось у сазі?
1. Світ "Відьмака".
 |
| Українські "Відьмаки" Фото взяла на сайті http://litakcent.com |
2. Жіночі образи. Хоч у центрі оповіді заповідалося бути відьмаку Ґеральту, так є тільки спочатку. З четвертої книжки зрозуміло, що ця історія більше про Циріллу, дівчинку, яку з відьмаком зв'язало Призначення. Ніжні батьківські стосунки не можуть не зворушувати, надто якщо пам'ятати, що Ґеральт взагалі-то найманий убивця чудовисьок (але, ясна річ, це тільки прикриття, за яким криється зважена благородна натура, готова на все заради тих, кого любить). Якоїсь миті автор розлучає Ґеральта і Цирі, тримаючи читача на гачку: так зустрінуться вони чи ні? (Зустрінуться. Наприкінці останньої книжки, коли нерви читача вже ні на що не годні.)
Щодо крутості жіночих образів скажу, що більшість персонажок – сильні особистості, красиві, розумні, сміливі, розкуті (тобто не чорноброві овочі). До речі, книжка, сучасною мовою, толерантна: кілька персонажок бісексуальні.
Загалом жіночі образи активні: вона беруть участь у боротьбі за владу, впливають на низку життєво важливих для існування світу рішень. Єдине напряжне кліше – це те, що всі вішаються Ґеральту на шию, а Ґеральт нікому й не відмовляє. Спершу було цікаво, а коли вже збиваєшся з ліку, з ким переспав Ґеральт, то згадати можна хіба найцікавіші локації: я запам'ятала ржачний секс у бібліотеці...
3. Несподівані повороти сюжету.
Емгир – батько Цирі?????? Шо???? Трохи притягнута мотивація, але вау-ефекту автор досяг.
4. Образ Цирі.
Ох і потягало ж Цирі життя. Дуже багато жорстоких кривавих сцен стосуються саме Цирі. Може, тому мені, попри любов до образу, книжки, де Цирі – головний персонаж, сподобалися найменше. Тут як із Гаррі Поттером: перші книжки світлі, останні – похмурі. І хоч своєрідний хепі-енд у "Відьмаку" є (але, повторюся: своєрідний), післясмак не дуже. Однак назагал образ дівчинки, яка для бездітних Ґеральта і Єннефер стала названою дочкою, дуже подобається.
Особливо тоді, коли Цирі ще дитина.
5. Образ Любистка
Якщо в діалозі бере участь Любисток, отже, це буде веселий діалог.
6. Мовне різноманіття
Чимало образів індивідуалізовано їхнім мовленням. Це дуже круто! У "Відьмаку" цілий спектр різних інтонацій: від мовлення інтелігентного Регіса до кривомовності розбійників.
7. Брутальність
У "Відьмаку" багато жорстоких натуралістичних сцен. Якби я це дивилася, то "брутальність" потрапила б у мінуси (з цієї причини я не змогла додивитися навіть першої серії "Гри престолів"). Але якщо читаєш, то якось не так страшно, зате атмосферно.
8. Еволюція образів
У принципі, у будь-якій нормальній книжці головні образи мусять змінюватися. У "Відьмаку" Ґеральт змінюється від свідомого споглядальника до активного учасника подій, Єннефер еволюціонує від красивого стерва до мучениці, а Цирі – від кумедної дитини до епічного втілення добра, яке може жорстоко розправитися зі злом.
9. Філософські питання
Політика і маніпуляція, забобони і наука, проблеми "не таких, як усі", нейтралітет і залученість, активність і споглядання, проблеми творення літератури – це лише дещиця тих вічних проблем, які Анджей Сапковський порушує в сазі. Так що "Відьмак" – це не тільки про потвор, що вбивають інших потвор.
Що не сподобалося?
1. Розтягнутість.
У "Відьмаку" сила-силенна другорядних образів, багато з яких просто виконують функцію розтягування резини. Те, що Ґеральт із Цирі не могли зустрітися протягом трьох чи чотирьох книжок, а натомість автор шпигує читачів виписуванням інтриг у різних королівствах....Ну, не знаю. Мені було нуднувато.
2. Невмотивованість деяких епізодів, зокрема фіналу
Коли Цирі почала мандрувати різними світами, у мене була думка: а шо, так можна було? Тобто можна відправити Ґеральта на той світ, ніби на курорт? Та чого взагалі переживати, якщо можна усіх невинно убієнних друзів зібрати в закрайсвітті за пишним столом.
І взагалі, білий єдиноріг всіх врятує (зрозуміти б тільки, за яким принципом він з'являється і звідки). До речі, якось ми з Дімою їхали селом до тітки, і я побачила білого коня, що мирно пасся на узбіччі. Я подумала: якби я жила в селі й мала білого коня, то причепила б йому ріг і мала б білого єдинорога собі на втіху. Ось такі думки породжені впливом "Відьмака". А ще , як показує досвід Ґеральта і Єнефер, опудало білого єдинорога може бути небанальним атрибутом любощів)))
Звичайно, це дуже поверхові враження, вони й на одну сьому не вичерпують моїх вражень про сагу. Бо в ідеалі варто говорити про кожен роман окремо. Попри все, мої враження про "Відьмака" однозначно позитивні, і я дуже чекаю серіалу за мотивами роману.
