Follow by Email

понеділок, 27 листопада 2017 р.

Перевідкрити літературну Донеччину


Читання антологій нагадує перемикання телеканалів. Про доробок авторів пропонують скласти думку на прикладі кількох творів, і далі вже спрацьовує фактор зачепило/не зачепило. Зачепило – пошукаю докладніше, не зачепило – клацаю/гортаю далі. Антологія, отже, – це своєрідний каталог авторів, демо-версія їхньої творчості.
Водночас жанр антології передбачає об'єднання різних авторів під один знаменник: стилю, теми, географічних координат життя й творчості... З цієї причини хороша антологія претендує на фіксацію літературного явища. Іноді географічний принцип допомагає це зробити. Існує ж в Україні феномен Житомирської школи прозаїків або Станіславський феномен. А як щодо Донбасу? На це питання допомагає знайти відповідь нововидана книжка "Порода. Антологія українських письменників Донбасу" (видавництво "Легенда"). До видання увійшли твори понад шістдесяти авторів, з-поміж яких і класики, і сучасні письменники різного віку. Життя кожного з них так чи так пов'язані з Донбасом.

Порода: найцікавіші імена 
Порода. Найперша асоціація – міцний характер. Друга, природно, – кам'яне вугілля, з яким асоціюємо Донбас. Написала й задумалася: а з якою літературою асоціюю сучасний Донбас? Важко відповісти, адже я знаю вкрай мало імен письменників звідти. Хоча, прочитавши книжку, розумію, що не так вже й мало.
Тому що і Володимир Сосюра, і Василь Стус, і Іван Світличний, і Леонід Талалай, і Емма Андієвська, і Василь Голобородько – це і є та порода, та висока полиця авторів, яку подумки класифікуєш як "перший клас", і аж потім задумуєшся, а звідки вони родом і як вплинула на них мала батьківщина. Є тут і дисидентська полум'яна громадянська лірика,  і "тиха поезія", і абсолютно шалені експерименти абсурдистської прози... Очевидно, що література письменників зі Сходу ніколи не була відірваною від загальноукраїнського літературного процесу, і велика актуальність антології полягає в тому, щоб цю тяглість матеріально підтвердити великою книжкою. Напевно, це і є її найважливіше завдання.
Умовно твори антології можна поділити на дві категорії: класики (які поза сумнівом перебувають у контексті загального літературного процесу) і сучасники, що їх з різних причин таврують "тими, що осторонь". Антологія доводить, що ні разу не осторонь, а навіть навпаки, у самому епіцентрі подій, про які більшість читачів знає з чужих переказів, але тепер має змогу довідатися з перших вуст.
Здавалося б, творчість авторів Донбасу мала би об'єднувати тема війни й окупації, проте ні, таких творів в антології не так вже й багато. Однак тема безперспективності життя маленької людини все-таки на одному з чільних місць. Жодного пафосу, тільки нестерпна важкість буття. Вряди-годи виникають іронічні замальовки, абсурдистські твори, але й вони, за поодинокими винятками, про похмуре, сіре життя, за зміни в якому треба поборотися.
Якщо говорити про найцікавіших авторів антології для мене, то це Олена Стяжкіна, Ірен Роздобудько, Володимир Рафєєнко, Олег Соловей, Сергій Жадан, Любов Якимчук і Олексій Чупа. Усіх їх я вже читала раніше, можливо, тому було приємно знову впізнати їхній творчий почерк. Двоє зі згаданих письменників – Володимир Рафєєнко і Олена Стяжкіна – це взагалі маст рід для кожного, хто хоче скласти своє уявлення про сучасну прозу Донбасу. Однак будьте готові: це читво важке. Зате й стереотипів поменшає.

Мовні американські гірки
Антологія двомовна, тому особисто мені треба було підготуватися до емоційних американських гірок, пов'язаних із мовним враженням. Останнім часом маю проблему: набагато гірше сприймаю емоційно тексти, написані російською мовою. Особливо сучасні тексти. Мені треба звикати до цього синтаксису,  зворотів, словом, природнього плину цієї "речи". Попри всі подолані особисті стереотипи, російська мова для мене чужа. Тож, розігрівшись на україномовних зразках, потім важко було в'їжджати без попередження в атмосферу російськомовного тексту. Проте розумію, що, подавши твори двома мовами, автори хотіли показати література Донбасу правдивіше, тож підхід цілком виправданий.

Міні-материк літератури
Якість текстів антології різна. Переважно це література з амбіціями елітарної, проте подекуди трапляються й ніжні вкраплення стильово зужитих  панегіриків батьківщині. З того, що сподобалося, –  уривок із твору Ірен Роздобудько "Юзовка", де авторка розповідає про Джона Г'юза, британського промисловця, що заснував Донецьк. Зачепив уривок роману "Долгота дней" Володимира Рафєєнка. Цей твір я читала в перекладі Маріанни Кіяновської, однак цікаво було бодай трохи ознайомитися з ним в оригіналі. Запам'ятався й етюдик Олексія Чупи про футбол і патріотизм... Це я все згадую прозу, але є й чудові поетичні зразки. Взагалі, поезія представлена в антології вигідніше. Із задоволенням перечитала фрагменти з "Життя Марії" Сергія Жадана, вірші Любові Якимчук. Під дих вкотре вдарили "Тюремні сонети" Івана Світличного. Ось це точно порода!

Читацькі маршрути: ON
"Порода" – книжка не для кожного. Вона не так про насолоду від мистецтва (хоча це є), як про розширення пізнавальних обріїв і про стимули думати своїм розумом. Її точно треба прочитати всім, кому небайдужа ситуація на Донбасі, хто хоче краще пізнати його мешканців і перевідкрити для себе літературну Донеччину. Хоча насправді вдасться тільки привідкрити, визначитися з цікавими для себе авторами й накреслити читацькі маршрути надалі.




Немає коментарів:

Дописати коментар