середа, 21 червня 2017 р.

"Я – Малала": чому її історія вразила світ

Малалі Юсуфзай сповістили, що вона стала Нобелівською лауреаткою миру, просто посеред уроку хімії. «Добре!» – відповіла на це дівчина й продовжила заняття. «Як? І ти не кинулася телефонувати родичам? Радіти? Святкувати?» – питали її журналісти. – «Я борюся за права дітей на освіту, і для мене було б дивно давати інтерв’ю чи святкувати знаменну подію, не дослухавши вчителя до кінця заняття», – відповіла Малала. Навчатися завжди було найбільшим бажанням дівчини – воно мало не коштувало їй життя.

Наймолодша Нобелівська лауреатка
Малала Юсуфзай – пакистанська правозахисниця, наймолодша лауреатка Нобелівської премії миру. Відзнаку «за боротьбу проти утисків дітей і молоді та за право всіх дітей на освіту» дівчина здобула, коли їй було лише сімнадцять. Але Нобелівська премія – це святковий епізод життєпису Малали, а були в ньому й інші, похмурі сторінки. Про них правозахисниця розповідає у книжці, написаній спільно із журналісткою Крістіною Лем.
Світ дізнався про Малалу після того, як 9 жовтня 2012 року в долині Сват (Пакистан) озброєний бойовик увірвався до шкільного автобуса й вистрелив дівчині в голову, таким чином помстившись їй за критику Талібану й нехтування забороною вчитися. Малала дивом вижила, але лишатися на батьківщині не могла. Складні операції на мозку дівчина переносила вже у Великій Британії, де вона з батьками живе й зараз. Таліби офіційно заявили: «Це ми стріляли в Малалу Юсуфзай, і так буде з кожним, хто виступить проти нас. Якщо нам ще хоч раз трапиться шанс вбити її, ми ним скористаємося».
Хоч життя Малали дотепер перебуває під загрозою, за словами дівчини, після доленосного пострілу в неї навіки пропав страх. Вона не припиняє своєї діяльності, маючи на меті зробити все, щоб кожна дитина на світі мала право на освіту. Малала заснувала благочинний фонд, відкрила школу для дівчат-біженців із Сирії, провела чимало зустрічей і акцій на підтримку своїх ідей. Книжка «Я – Малала» – це ще один із важливих кроків, що дає змогу широкому загалу довідатися про пакистанські будні в режимі страху й злочини Талібану.
У довірливій відвертій манері Малала знайомить читачів зі своїм життям, проектуючи його на історію країни Пакистан. Поряд із типово дівчачими щоденниковими записами про серіал “Сутінки”, невдоволення зовнішністю чи захоплення афоризмами з “Алхіміка” Паоло Коельйо, дівчина розповідає про долі людей за режиму Талібану й докладно пояснює, як хиботлумаченнями Корану таліби сіють невігластво, маніпулюють людьми й криваво розправляються із незгідними.

Успадкована мрія

На сьогодні в Пакистані мешкає майже 50 мільйонів (тобто набагато більше, ніж населення України) неписьменних людей. Серед них дві третини – жінки. Понад 5 мільйонів – діти. Дівчатам тут навчатися заборонено. Спроби спротиву таліби придушують терором – убивають учителів, підривають школи. Чимало людей підтримує ці заборони, що й не дивно, враховуючи щоденне радіопромивання мізків з аргументами на зразок: «Сестра така-то покинула школу й тому потрапить до раю». 
Зрозуміло, що будь-які приватні ініціативи відкрити навчальні заклади для дівчат приречені. Проте одному з небагатьох ентузіастів вдалося започаткувати кілька таких шкіл. Це батько Малали Зяуддін Юсуфзай.
Прагнення робити пакистанок освіченими – справа його життя. Цю мрію успадкувала й дочка. У книзі Малала багато пише про нетипове ставлення батька до своєї доньки у країні, де народження дівчинки не святкують, а її імені не вписують до родинного дерева. Однак Зяуддін поламав ці стереотипи – він підтримував Малалине прагнення вчитися й тримає її за руку досі, хай де б вона опинилася – на лікарняному ліжку чи за трибуною ООН. «Там, звідки я родом, більшість чоловіків здобувають славу завдяки своїм синам. А я один із небагатьох щасливців, кого прославила донька», – каже Зяуддін.
Найзворушливіші сторінки книжки присвячені дружбі між батьком і дочкою. Саме їхня спільна мрія надихнула Малалу на кредо – «один учитель, один учень, одна книжка й одна ручка зможуть змінити світ».

Профілактика цінностей
Книжка «Я – Малала» не потребує особливої аудиторії. Видання треба читати всім – навіть тим, хто не дуже цікавиться проблемами жінок чи політичною ситуацією у східних країнах. Ця книжка змушує не тільки подивуватися долі мужньої пакистанської дівчини Малали Юсуфзай, а й усвідомити, як багато всього – свободу віросповідання, слова, право на освіту – ми маємо з народження. Було б непогано це належно цінувати й використовувати.

Джерело – блог видавництва "Наш формат"
http://nashformat.ua/blog/ya-malala-chomu-yiyi-istoriya-vrazyla-ves%60-svit/

1 коментар:

  1. Я розумію, чому всі носяться з цією Малалою. Люди люблять символи. І навіть слова конкурсанток Міс Всесвіт "я за мир на Землі" розчулюють багатьох. Але ок, я в курсі, що вона справді борець і т.д. А раз слава, но на ній можна і далі розкручувати свої проекти пропаганди своїх поглядів. Але все ж вся ця одержимість планети боротьбою за права (статей, релігій, сексуальних орієнтацій) і т.д. занадто в тренді. Тому що (моя думка) це зручно, аби не зважати на більш суттєві проблеми. Резюмую: Малала по барабану.

    ВідповістиВидалити