неділя, 25 вересня 2016 р.

Свідки прози

Ні для кого не секрет, що літературне середовище  найперша запорука існування автора, якщо він хоче, щоб про його творчість хтось колись почув. Можна обурюватися існуванню "тусовок" (бо ти не можеш до нього увійти з якихось причин), але об'єктивно середовища  це спосіб вижити як автор, а заразом і платформа, щоб про себе яко про автора заявити світові. Отже, тусовки важливі насамперед для початківців. А для зірок не дуже (фактор "я-індивідуальність і проти колгоспу" спрацьовує). Проте справедливо згадати, що майже всі наші найвідоміші автори на початку діяльності входили до різних літоб'єднань (або до кількох водночас, навіть до протилежних за світоглядом, типу НСПУ і АУП). Отже, колгосп-не колгосп, а спілкуватися хочеться і треба. Особливо якщо ти тільки починаєш писати.

Сьогодні я трохи розповім про об'єднання молодих письменників "Свідки Слова" і їхню антологію прози "12" (Пенмен, 2016). Не пам'ятаю, коли і як про них почула, але точно знала про авторів, коли вони ще звалися "Стусовою хатою". Також знаю, що хлопці і дівчата, прекрасно розуміючи специфіку літпроцесу, вчасно усвідомили, що середовище їм потрібне як повітря, і вони самі собі його вирішили створити. Чом би й ні? Гуртом і батька легше бити. Отже, на сьогодні в літугрупованні "Свідків слова" батька добивають такі автори: Сергій Демчук, Віталій Третяк, Маргарита Варзар, Олексій Севрук, Микита Григоров, Марина Єщенко, Іванка Урда, Сергій Одаренко, Євген Спірін, Роман Батькович, Сергій Пивоваров, Марія Косян. А це  обкладинка антології їхньої прози "12". З першого погляду асоціація одна  вирвиоко, але насправді це дуже чесна  обкладинка: "Свідки Слова" (СС) не соромляться заявляти про себе, мовляв, ось ми, молоді-хвацькі-епатажні, беріть читайте нас, і хай проза не розлучить нас. Як у кожного порядного угруповання, є свій жатівливий маніфест, є серія шаржів (одразу скажу, вона зовсім не личить до загальної атмосфери збірки, зате привертає увагу). Ось в принципі й усе, що об'єднує авторів у межах збірки. 
Збірка навхрест перев'язана патріотичною стрічкою, і я, побачивши це, подумала: це дуже правильно, бо насправді текстам у збірці тісно, вона просто-таки тріщить по швах, тож треба на якусь мить утримати у вихорі літературного процесу всіх цих авторів, бо скоро, дуже скоро (а дехто вже) вони почнуть писати свої книжки, наростять свої амбіції і не захочуть ховати тексти у братських могилах антологій.
Ну, тобто ви зрозуміли. Формат антології, як мені здається, тимчасовий. Тому що це не є антологія світоглядна (тобто якась естетична школа, концепція тощо), це є антологія-пропозиція (почуйте нас, може, вам буде цікаво!). Мені й було! І приємно, і цікаво. Хоч не всі автори вразили й сподобалися однаково (що цілком природньо), я справді була подивована із загального рівня збірки.
По-перше, мені сподобалося, що "сс-івці" створили саме прозову антологію. Проза  це серйозно і гідно поваги, старт із прози, а не з поезії в мене викликає захоплення, бо свідчить, що автор готовий не чекати натхнення, а системно вкалувати над текстом. По-друге, майже всі автори саме вміють писати, тобто вести оповідь динамічно, об'ємно. Декому в пригоді стає професія репортера, відтак тексти виходять жваві, невимушені й щирі. Звідси головна приємна домінанта збірки: автори пишуть про те, що знають зі свого досвіду, і це мені імпонує, бо письменник направду має спершу жити і щось бачити, а вже потім фантазувати на основі побаченого і писати. Назагал виходить, що тексти збірки переважно реалістичні, хоча є і новели з елементами фантастики, й а-ля ранній український модернізм (себто декаданс), і фрагмент антиутопії. І абсурдистські твори. Раз вже згадала про них, хвилинка реклами Марини Єщенко: реально круто! З одного боку, персонажі стоять на землі, тобто йдеться про якісь побутові колізії, близькі кожному, але форма виконання свідчить саме про виписаного автора, який вміє чаклувати і поза персонажами вже над цілим світом тексту як феномену, гратися з цим світом. Поетика абсурду складна і насправді більше раціональна, ніж можна подумати, тут випадковим набором асоціацій не обмежишся: щоб звучало абсурдно, треба вміти добирати елементи "виносу мозку" так, щоб іронія прозвучала й вдарила по голові кожного. Ну, з почуттям гумору в Марини все чудово, і тексти її теж вправні. І жанр малої прози теж дуже личить цій авторці.
Схожі за манерою оповідання Сергія Демчука й Сергія Одаренка. Вони з-поміж тих авторів, яким у збірці явно тісно, проситься окрема книжка. Також запам'яталося оповідання "Пісня над піснями" Романа Батьковича (бо в мене теж був період, коли музика могла призвести до чого-завгодно, але, на щастя, минулося), "Полювання на барана" Євгена Спіріна (чорний гумор завжди буде в моді), фрагмент антиутопії Марії Косян "Коли в місті N дощить", "Мансарда чоловіка в циліндрі" Маргарити Варзар...  Всі згадані тексти дуже різні за стилем, тематикою і поетикою, і це збагачує збірку. Менше сподобалися твори, роблені "під літературу" і створені на "пробити на сльозу". Вони вийшли не такі щирі й переконливі, але, може, то просто вибрики мого смаку.
Загалом антологія перевершила мої очікування від неї. І хоч я не дуже вірю в те, що "Свідки Слова" проіснують тривалий час, тішуся, що до угруповання входять такі цікаві й абсолютно сформовані автори, які от-от стануть на свою дорогу й, маю надію, успішно лупатимуть скалу літератури ще довго-довго.







4 коментарі:

  1. Тааак, абревіатура угруповування солідна. СС... Чудово! А у літературних кружків є якась своє форма чи знаки відмінності від інших? Звання в середині групи. Не кажу про банальні військові - то фі. А от Великий магістр, Перший Страж і т.д. Чи літератори в ордени та масонські ложі не бавляться?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. ну от було угруповання БуБаБу (Бурлеск, Балаган, Буфонада), там був свій Прокуратор, Підскарбій і Патріарх) але переважно все простіше - просто люди збираються і обговорюють свої тексти)

      Видалити
    2. Треба можна нашому угрупованню якесь звучне імячко придумати? типу ІєТІ :)

      Видалити