З білорускою Юлею ми вивчаємо українську з травня. І це найбільш пристрасна учениця, яка ішла на всі експерименти, усі завдання, усі додаткові активності. Юля заміжня з українцем, торік у лютому переїхала до Києва будувати своє життя тут. На потрібний рівень знання мови Юля вийшла вже, і це найстрімкіший прогрес на моєму досвіді.
Це був пролог, тепер до читання.
Власне. У нас із Юлею був казковий досвід спільного читання, ми читали все! Оповідання, романи, класику, сучасних авторів, перекладну літературу. Більшість творів просто залітали, і це надзвичайно мотивувало мене продовжувати вивчати мову, зокрема і через літературу. Усі твори я вибирала, покладаючись на свій смак. Причому неважливо, чи це була література серйозна, а чи популярна.
І ось. Наші заняття добігали кінця. Настав час нової книжки, я роздумувала, що б нового запропонувати Юлі. І вирішила: раз ми читали легке "Місто дівчат", то чому б не дати щось таке, але української авторки? І далі я зробила помилку.
Мені не подобається творчість Ірена Карпи, я вважаю її поверховою і подекуди нещирою. Але. Я знаю, що багатьом її творчість до душі: легко, "за жизнь", з вогником і подекуди нібито шиком. І я вирішила: а раптом і Юлі це сподобається? Бо ж і справді у книжці "Як виходити заміж скільки разів, скільки захочеться" ніби "за жизнь". А головне - що це легко, ненав'язливо і весело. Це може бути саме те, що потрібно, щоб відволіктися.
Ми з Юлею зустрілися, я спитала: "Ну як?" І вже з погляду зрозуміла, що Акела не просто дав маху, а ще й ризикує перекреслити усі попередні прекрасні досвіди читання.
Юля сказала, що її, м'яко кажучи, здивував цей вибір, що "це зовсім на тебе не схоже, і я хотіла вперше тебе спитати: чому саме ця книжка? Чим вона хороша?"
Я сказала, що сподівалася відволікти її від новин і зануритися в щось легке і ненапряжне.
А далі Юля нагадала мені (я реально про це забула, бо читала кілька років тому).
У книжці авторка ділиться лайфхаками, де можна зустріти ту саму половинку. Ну і далі перелік веселих банальностей - на курсах, у супермаркеті... Але не всі банальності такі веселі, бо .. в країнах із авторитарними режимами поєднати серця можна у ... мавпятниках.
Бляха. У мавпятниках, де в реальності гвалтують і убивають людей.
Який іспанський сором відчула я, коли усвідомила, що сама свідомо порадила це. Що українка (українка!) написала таку дичину, а в коментарях на гудрідсі ніхто й не звернув на це увагу (та й сама я про це вже забула).
Власне. Мораль. Не можна радити книжок (і будь-що інше), якщо ти не на сто відсотків сама відкрита до цих книжок та людей. Якщо у тебе є сумніви (у мене були, але я не прислухалася сама до себе).
Навіть якщо це книжка українського автора, а ти капець як хочеш відкривати людям українське.
На випередження: нічого не маю проти самої Ірени Карпи, але деякі книжки в неї капець які погані, як на мене ("Добрі новини з Аральського моря", наприклад).
Немає коментарів:
Дописати коментар