У мене є мрія стати письменницею. Тому не оминаю нагоди ознайомитися з порадниками щодо базових правил письма художнього тексту. Ні, я не вірю, що прочитавши книжку з теорії письма, можна одного ранку прокинутися й написати "Ловця повітряних зміїв". Щоб його написати, треба жити і придивлятися і аж потім будувати композицію, створювати персонажів, шліфувати стиль і таке інше.
Та все-таки література має свої закони. Іноді просто краще повірити на слово, що, наприклад, починати твір пейзажем – погана ідея. До цього можна й самій з часом додуматися, а можна просто прислухатися і не марнувати папір нудним початком про шурхіт осіннього листя під ногами чи щось на зразок цього.
І вже точно треба апріорі знати, що без кульмінації твір не може бути цікавим, що без внутрішнього (або зовнішнього, або обох водночас) конфлікту до кульмінації взагалі нереально дістатися. Добре, коли ти філолог, тоді ти це знаєш як двічі два. А що якщо у тебе інша освіта, а ідей море, і є потреба їх організувати?
Тоді на допомогу прийдуть порадники з письма.
Класично у переліку найвідоміших – "On writing" Стівена Кінга, "Як писати добре" В. Зінсера, "Технологія оповідання" М. Веллера, з новинок – біблія інформаційного стилю "Пиши, скорочуй" М. Ільяхова й Л. Саричевої. Усі ці книжки присвячені тому, як працювати з текстом, що в ньому точно зайве і що навпаки треба розкривати повніше. Вони побудовані як посібники з прикладами, щось типу coursebook. А workbookів я щось і не бачила (або несерйозно сприймала). До сьогодні :)
А сьогодні я прочитала дуже натхненну книжку-"воркбук" від видавництва "Pabulum". Називається "Пиши сильно". У цьому виданні мені сподобалося все – від дизайну до цікавих вправ і ефекту натхнення, що неминуче сходить на читача. Тільки заувага: це більше зошит, ніж книжка, на фундаментальну теорію не варто сподіватися, хоча найголовніше є і подано воно ненав'язливо.
Із теоретичного розділу книжки можна дізнатися про те, як вибрати тему, які існують жанри, як рухати сюжет, які бувають конфлікти, чому важливо редагувати свої твори і багато іншого. Проте не теорією єдиною: у виданні, як я вже згадувала, є багато вправ, які можуть стати в пригоді не тільки автору-початківцю, а й викладачеві української мови, що ганяється за цікавинками для своїх учнів.
Із теоретичного розділу книжки можна дізнатися про те, як вибрати тему, які існують жанри, як рухати сюжет, які бувають конфлікти, чому важливо редагувати свої твори і багато іншого. Проте не теорією єдиною: у виданні, як я вже згадувала, є багато вправ, які можуть стати в пригоді не тільки автору-початківцю, а й викладачеві української мови, що ганяється за цікавинками для своїх учнів.
І, по-третє, тут зібрано поради від знаних українських письменників. Вони дуже різні, і тим прекрасні. Наприклад, хтось вважає, що перший варіант завжди сирий і його треба шліфувати, а хтось стверджує, що перше, що написалося, найкраще. Такі суперечності насправді нічого не псують, тому що вони показують умовність всіх порад. Тому ставитися до "Пиши сильно" як до універсального рецепту проти всіх хвороб не варто, адже такого просто не існує.