Читацький 2018-й був насиченим і непростим. Насиченим, тому що я прочитала 100 книжок і робила це на на швидкість, а просто якось так вийшло: переважно у транспорті і перед сном, часом на нечисленних лінивих вихідних. Гіпотеза про біг поки що працює: чим більше й частіше читати, тим невимушеніше виходитиме.
Непростим цей рік був тому, що я повсякчас губила свої блогерські орієнтири. На запитання "для кого?" чесна відповідь була "для себе", але якось так трапилося, що чимало людей потрапило в мої комунікативні овиди і я не хочу їх відпускати, а блог й інші види обміну книговраженнями стали невіддільною частиною мого дозвілля і навіть щастя. Тут нічого не змінилося, я надалі щаслива знати цих людей і дружити з ними.
Водночас книгоблогерство привело мене до співпраці з видавництвами, і цього року я вирішила фільтрувати кількість відгуків саме у форматі "ви мені книжку – я вам відгук". Свідомо пригальмувала з цим і взагалі дуже мало писала, хоча читала удвічі більше, ніж завжди. Хочу вірити, що це ознака дорослішання.
Менше з тим, багато цікавого довколакнижкового трапилося зі мною минулого року.
По-перше, це участь у конкурсі художнього репортажу "Самовидець" і потрапляння до короткого списку. В Україні не дуже багато конкурсів, яким я довіряю, але "Самовидець" із таких. Передусім я люблю його як читач і саме читач із мене поки що кращий, ніж автор. Художня репортажистика мене підкорила, бо в ній є те, чого порівняно мало в нашій прозі: динаміка розвитку подій без навару зайвих рефлексій. Звісно, репортажистика – не художня література, тому порівняння не зовсім адекватне, але що я вдію, якщо це для мене терапія? :) Поясню, чому: блог "Читацький щоденник" задумувався як блог про актуальну українську літературу, а її в нас із року в рік ну дуже мало. А те, що є, часто любимо всупереч, а не завдяки. Звісно, я не знаю всієї картини, але з того, що знаю, поки що висновки саме такі. Хоча, думаю, це нормально: таке життя, зокрема, і літературне. І от те, чого мені як читачеві поки що бракує від художки, віддає художня репортажистика. Тому "Самовидець" і книжки в цьому жанрі – одне із найкращого, що було зі мною минулого року.
По-друге, восени мене запросили на радіо розповісти про книжки. Взагалі, я вже бувала на радіо, не скажу, що це для мене щось нове. Але мені ніколи не подобалося, що я там розповідаю. А цього разу, можна сказати, була задоволена собою відсотків аж на 90 %.
По-третє, клуб "Тьюторідз", який ми з колегами організували в студії, живий і здоровий. І хоча загалом ми прочитали менше книжок, ніж у 2017-му, ці книжки були кращими. Провальних не було, як на мене. І перша зустріч у січні буде про "Мою неймовірну подругу", чи ж не круто? Це теж потрапляння в десятку.
По-четверте, знову провели рейтинг блогерів і знову мені видається, що вийшло об'єктивно про суб'єктивне. Хоча трохи мій азарт похитнувся, загалом задоволена.
По-п'яте, ми з колегами і самі творимо книжку: це підручник. Хочемо сказати своє слово в педагогіці. Але це більше про плани на 2019, ніж про підсумки 2018.
По-шосте, я виграла квитки на Книжковий Арсенал :) Дрібниця, а приємно. Чому я згадую про це в блозі? Бо завдяки цим квиткам я дізналася, що про існування блогу знають ну зовсім несподівані люди. Так що ніколи не знаєш, хто зазирає у тиху гавань "Читацького щоденника".
Тепер від довколакнижжя до конкретних. Мій топ-5 найкращих прочитаних книжок цього року такий:
1. Елена Ферранте "Моя неймовірна подруга". Цей сплав масліту з "розумною" прозою мене просто підкорив+ще цей ідеальний серіал... Оскільки відгук є у блозі, не повторюватимуся, але це книжка із золотого читацького фонту, типу як "Ловець повітряних зміїв" або "Щиголь". Заувага: дівчатам буде цікавіше її читати.
2. Ростислав Семків "Як читати класиків". Вона про насолоду від читання, а я саме визначилася, що читаю передусім заради насолоди. Я провела кілька годин біля Дніпра на абсолютно порожньому пляжі, читаючи цю книжку, і відчувала чисте щастя від розмови про книжки. Просто так зійшлися зорі. І за це книжці вдячна.
3. Анджей Сапковський "Відьмак". Один з учнів мені порадив почитати, і я провела місяць весни разом з Геральтом і його пригодами. Зрозуміла, що фентезі не таке вже мені й чуже. Вирішила, що і у 2019-му читатиму фентезі і вже навіть почала. Так що імена Джона Сноу й Даєнеріс Таргаріен щось вже означають і для мене)
4. "Veni, vidi, scripsi: покоління вільних": збірка художніх репортажів, де є і мій. Книжка знакова, бо тут матеріально втілене моє читацьке захоплення жанром, що переродилося у спробу авторства.
5. Макс Кідрук "Де немає Бога". З цією книжкою цікаво: бо я, як то кажуть, "топлю" не так за цю книжку (моя улюблена – "Зазирни в мої сни"), як за загальну ідею творчості Макса Кідрука, який з року в рік пише захопливі романи, експериментує із сюжетом і справді піклується про читача. Чесне жанрове читво хорошого рівня. Таке в нас трапляється значно рідше, ніж безплідні претензії на елітарність.
Є ще кілька книжок, які я радо рекомендую іншим.
1. Джеффрі Євгенідіс "Третя стать". Тягуча, як нитка шовку, історія кількох поколінь родини грецьких емігрантів до Америки, у яких у результаті кровозмішання народився/народилася гермафродит. Історія не про біологію (хоча є і це), а про цінності. А раз про цінності, та ще й гарно написано, то читати аж бігом.
2. Жоель Діккер "Правда про справу Гаррі Квеберта". Книжка 2017 року, але як це я її так проґавила торік? Ну, нічого, краще пізно, ніж ніколи. Люблю такі детективи, коли одна подія подана у фокусах багатьох свідків. Початок схожий на "Твін Пікс", але атмосфера там зовсім інша. Екранізація теж ок.
3. "Нові правила ділового листування" Максима Ільяхова. Моя любов до інформаційного стилю триває з часів "Пиши, скорочуй". Книжка про те, як грамотно листуватися з колегами, роботодавцями. Але для мене вся ця ідея про те, як мислити ясно і як поважати інших. Мені дуже сподобалося, просто мастрід для кожного, хто хоче нормально писати й ефективно (вибачте за слово) спілкуватися з іншими.
4. Юрій Андрухович "Коханці Юстиції". Епічне повернення Патріарха. І продуктивне: "Книга року БіБіСі", як-не-як.
5. Айн Ренд "Ми живі". Була скептично налаштована, але від читання було не відтягнути. Книга для спраглих цілісних епічних характерів (але не пам'ятників). Передусім про кохання, про вибір, про те, як історія ламає хребет (антикомуністичний роман, але без кривого дзеркала розіп'ятих хлопчиків).
Без розчарувань не минулося теж. Принагідно згадаю 5 книжок, перша з яких реально жесть, а чотири інші - просто не мої.
1. Остап Дроздов "№1". Антихудожня словесна істерика, вочевидь, дуже хворобливого автора, що "любить себе до сліз". Якось мені вдавалося щасливо уникати аж такого лютого трешу, але тут найшла коса на камінь. І досі іскрить відразою.
2. Майкл Ондатже "Англійський пацієнт". Це дуже-дуже нудно. Пофіг на стиль, коли повіки цілуються на кожній сторінці і цей поцілунок приносить більше втіхи, ніж слова на сторінках.
3. Салман Рушді "Два роки, вісім місяців і двадцять дев'ять днів". Розумію, що просто не з того почала, але теж було наскільки нецікаво, що якби не челендж, не дочитала б нізащо. Утім, колись наважуся на дубль два, не випендрюватимусь і прочитаю таки "Опівнічних дітей".
4. Таіс Золотковська "Пиши. Легкий шлях від ідеї до книжки". Знов-таки, проблема в мені. Просто я інакше уявляю шлях творення книжки і от, скажімо, книжці "Про письменство" Кінга вірю, а от цій зовсім ні, надто все спрощено. Хоча кілька цікавих вправ є. Оскільки більшість блогерів шаленіє від цієї книжки, вирішила, що просто візьму і прочитаю книжку Таіс Золотковської "Лінія зусилля", і якщо там буде цікаво, заберу свої слова назад. А поки спогади лишилися тільки про інстаграмну обкладинку і дику пораду писати в кумедній шапочці, якщо інших важелів впливу на свою волю автор знайти не може.
5. Мирослав Лаюк "Світ не створений". Цей невдалий, на мій погляд, роман не змінить мого інтересу до постаті Мирослава Л
аюка, адже три його книжки мені сподобалися. І все-таки "Світ не створений" вийшов жадібний на глобальну ідею сказати про багато що, але зробити це в якомусь такому шаленому клаптяному темпі, що аж не по собі.
Наостанок скажу таке: книжки книжками, але без розмов про прочитане було б не так цікаво жити. Кілька інших блогерів міцно увійшли в моє життя і навіть набули якоїсь нової якості спілкування. Наприклад, завдяки блогу я познайомилася з чудовою журналісткою, а тепер так склалося, що я навчаю її не менш чудову сестру)) Це вже не тільки про книжки, і я цьому радію. Траплялось і навпаки: була дружба, а потім Катя завела своє "Кубельце Каті", і тепер ми колеги по хобі) Є кілька людей, яких я особисто не знаю або знаю мало, але за якими стежу з мало не родинною теплотою, радію їхнім успіхам і довіряю наскільки, що саме з вірою в їхній смак вигадала рейтинг блогерів.
Словом, дякую книжкам, дякую і людям. Сподіваюся, що читацький-2019 буде чудовим!
