Аналіз рейтингу блогерів

14: 00 Щойно натрапила в мережі на коментар про непотрібність і необ'єктивність рейтингу книгоблогерів, і ось змушую себе розставити крапки над "і" передусім для себе. 

Мета рейтингу – вихопити певний зріз читання в 2018 році. Це як у наукових дослідженнях: завдання не в чомусь переконати, а для початку проілюструвати, описати, на що саме активні читачі звернули увагу в цьому році.  

Об'єктивних рейтингів про літературу не існує й існувати не може, тому що кожне окреме читання – це бульбашка довкола конкретної людини зі своїми смаками/несмаками. Кожен блогер підтвердить, що загальний рейтинг із його особистим перетнувся тільки в кількох  виданнях. Менше з тим, десь колись ці бульбашки перетинаються, і мені було цікаво, де саме. Важливо, що точки перетину вже вдруге поспіль виявилися не так вже й далеко від результатів відомих рейтингів за участю професійних критиків. 

Далі. Рейтинг призначений для широкої аудиторії і слугує передусім орієнтиром для тих, хто губиться в книгарнях. Звісно, він не претендує на всеохопність, зате претендує на безпосередність вражень без снобізму. Це круто, що з-поміж переможців є книжки в жанрі фентезі, трилери, ба навіть комікс. Це чесно. 

Так, було б класно удосконалити рейтинг, розбити на більше категорій, якось краще сформулювати окремі, в ідеалі якось відзначати авторів-переможців, та й перекладачів теж. Бо, зокрема, цей рейтинг – спосіб сказати "дякую" тим видавництвам, авторам і перекладачам, які роблять читацьке дозвілля яскравішим.  

Особисто я знаю далеко не всіх блогерів-учасників, але кожен і кожна, кого знаю, варті довіри (я роками їх читаю і тішуся, що вони не забивають на цю справу, хоч у житті мають купу інших нібито важливіших справ – роботу, родину, інші хобі). Тому капець як прикро читати щось типу "ну і хто всі ці люди". Ну, погугліть, хто вони, перш ніж робити якісь висновки. 

Словом, якось неприємно. Не те щоб я чекала якихось приємностей – найприємніше було, як завжди, працювати  і спостерігати за результатом+виписати для себе кілька книжок, які я цього року пропустила. Але все ж мене дуже збивають часом з пантелику недоброзичливі люди з чужих стрічок, бо я й так маю купу сумнівів щодо всього, а тепер то й узагалі не хочеться нічого робити. 

16:59
Написав іще один активний читач із питанням, чому саме ці блогери? А не ось ці, наприклад. Відповідь: бо я не знала про них, а на анкету, опубліковану в соцмережах, вони не відгукнулися. Запитаю наступного разу (якщо він буде).
Шановні читачі, якщо ви хочете долучитися до рейтингу, то можете писати мені прямо зараз, я вас запишу і не забуду написати наступного разу.

Найкращі книжки 2018 року за версією книгоблогерів

Відповідно до результатів цьогорічного опитування Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова, кожен третій українець протягом року не брав до рук жодної книжки. Третина з учасників опитування прочитала від 1 до 5 книжок. І тільки 2 відсотки респондентів читає понад 50 книжок на рік. Частина з найактивніших українських читачів – книгоблогери, тобто люди, які не тільки багато читають, а й люблять говорити про прочитане. А наприкінці року ще й ділитися підсумками, формуючи особисті топи най-най-книжок.

Цей рейтинг – результат спільного голосування двадцяти дев’яти  книголюбів, які в середньому читають по 75 книжок на рік, тобто за багатьох-багатьох українців. Читають самі й ненав’язливо надихають до цього заняття інших – відгуками зі світлинами Інстаграмі, роликами на буктьюбі й дописами в особистих блогах або блогах видавництв… Усе це –  не для фіксування місця книжок в літературному процесі, без особливих амбіцій скерувати смак читачів у певне русло чи, не приведи боже, “з виховною метою”, а передусім заради задоволення. Ось чому мета цього рейтингу – поінформувати про важливі книжки, які, ймовірно, збагатять дозвілля тих читачів, яким для комфортного перебування в книгарні потрібен компас.

Топ-10 найкращих художніх книжок українських авторів

Головні питання анкети стосувалися топу-5 найцікавіших художніх книжок українських авторів, а також найкращих перекладених цього року творів іноземних авторів. Отже, з-поміж українських книжок читачі найактивніше віддавали голоси за такі видання:

1. Макс Кідрук “Де немає Бога”
2. Іларіон Павлюк “Білий попіл”
3. Сергій Жадан “Антена”
4. Володимир Аренєв “Дитя песиголовців”
5. Алевтіна Шавлач “Пампуха”

Не набагато менше голосів отримали такі книжки:

6. Дорж Бату “Франческа. Повелителька траєкторій”

7. Роксолана Сьома “Світи суміжні”

8. Юрій Андрухович “Коханці Юстиції”

9. Артем Чапай “The Ukraine”

10. Наталія Матолінець “Гессі”

А що з нон-фікшном?

В анкеті, куди блогери додавали відповіді, умисно не було окремого питання про український нон-фікшн: результати минулорічного опитування засвідчили, що навіть найактивнішим читачам важко відповідати на це запитання, а тому годі вибудовувати якісь узагальнення. Проте все ж одна книжка побила всі рекорди: це “Як читати класиків” Ростислава Семківа. Більше жодне нон-фікшн видання не здобулося на таку кількість згадок.

Принагідно до нон-фікшну можна помітити ще й таку тенденцію: мало-помалу в рейтингу з’являються книжки українських художніх репортажів. Так, кількість згадок ще дуже мала, щоб говорити про якесь глобальне явище, але і торік, і цього року книгоблогери згадували художні репортажі у списку головних книжок року. Тому любителям жанру окремі блогери радять почитати “Наші інші” Олесі Яремчук, “Над прірвою в іржі” Павла Стеха і фіналіста Книги року-БіБіСі  “The Ukraine” Артема Чапая.

Шість улюблених перекладних книжок 2018 року

На відміну від минулого року, коли блогери ніби за помахом чарівної палички голосували за ті самі книжки, цього року вибрати десятку виявилося неможливим: книжок багато і вони різні, що вже й казати про неоднаковість читацьких уподобань книгоманів. І все-таки шість видань умовного спільного знаменника виокремити вдалося. Це:

1. Елена Ферранте “Моя неймовірна подруга”
2. Джеффрі Євгенідіс “Середня стать”
3. Ґейл Ханімен “З Елеонор Оліфант усе гаразд”
4. Арундаті Рой “Бог дрібниць”
5. Ніл Ґейман “The Sandman. Пісочний чоловік. Том 2. Ляльковий дім”
6. Кейт Аткінсон “Життя за життям”

Щодо перекладного нон-фікшну, то тут блогери виокремили дві книжки. Це:

1. Річард Фейнман “Та ви жартуєте, містере Фейнман”
2. Деніел Ґоулман “Емоційний інтелект”

Також блогерам запропонували оцінити переклади 2018 року й виокремити найбільш вдалі. З-поміж них найчастіше згадували такі книжки:

1. Арундаті Рой “Бог дрібниць” (переклад Андрія Маслюха)
2. Кейт Аткінсон “Життя за життям” (переклад Ярослави Стріхи)
3. Ніл Ґейман і Террі Пратчетт “Добрі передвісники” (переклад Олеся Петіка та Бурштини Терещенко)
4. Кейт Фокс “Спостерігаючи за англійцями” (переклад Марти Госовської)

Учасники голосування

Як і будь-який рейтинг, цей не претендує на об’єктивність, оскільки є таким собі середнім арифметичним на перехресті різних читацьких усесвітів. Для тих, хто хоче ближче познайомитися з ними, лишаю координати:

Валєйка («valieyka_about_books»), Гульбану Бібічева («bibicheva.com»), Оксамитка Блажевська, Катерина Воєвська («Кубельце»), Яна Грицай («Єдиноріжки Time»), Тетяна Гонченко («Непозбувний книгочитун»), Даша (Beauty and Gloom), Ірина («Imagination»), Ірина («Ultimoirene»), Люда Дмитрук («Вишневий цвіт»), Юлія Дутка (Tar_El), Анна Єкименко-Поліщук («Color Life by Anna»), Ігор Зінчук, Алла Комарова (блог «Кіно, вино і доміно»), Анна Лисенко-Гурська («AnnikaBlog»), Юлія Лісовська («Ділюсь прочитаним»), Віталіна Макарик («Куточок для книг»),  Юлія Малета, Ольга Млиновська («A Woman Who Reads»), Олеся Муц, Аня Остапчук, Ксеня Різник («Етажерка»), Тетяна Синьоок («Читацький щоденник»), Ксенія Сокульська (Vaenn’s), Катерина Толокольнікова («What are you reading?»), Ірина Хомчук («Сонячна скарбниця»), Ксеня Шпак, Robert Menus (блог «Intelectless»), Yeva Wild (Yevalib).

Джерело: Найкращі книжки 2018 року за версією книгоблогерів

Притча з Богом і без нього

Якщо роман про авіакатастрофу починається епіграфом із Жозе Сарамаго, а в заголовку є слово “Бог”, то ясно одне: це не роман про авіакатастрофу. Зараз буде щось на зразок притчі, а решта – упаковка.

Почнімо з упаковки. Семеро людей вижило в авіатрощі – і це ніби добре. Вони опинилися в недоступних для рятувальників горах – а от це вже погана новина. Що роблять люди в екстремальних ситуаціях, де навіть Бог їх не побачить? Правильно: одні звіріють, інші лишаються людьми. Передамо привіти “Володарю мух” і читаємо далі.

А далі виявляється, що не кожному з потерпілих хочеться співчувати. Один заздрісний американський спортсмен, друга лікарка-ізраїльтянка, що несвідомо вчинила злочин, третя українка в розпачі: вона рятує сина-контрабандиста-невдаху, четвертий – німецький політик, для якого політика аж ніяк не споріднена праця, у п’ятого, росіянина, травматичні спогади про батька, шостий таємний кардинал, після “історії” якого хочеться помити руки, сьома – іранська дівчинка, мама якої загинула в літаку. Ось вони, десять, тобто сім негринят на схилі недоступної гори десь між Китаєм і Пакистаном. А з ними – їхні гріхи, драми і питання: кого Бог з оснащенням рятувальників не врятує і чи буде це справедливо? Чи, може, де немає Бога, там немає і причин з наслідками, а тільки сліпа воля випадку?

Попри інтерес до того, кого автор на правах Бога не позбавить життя, мене у тексті привабило ще кілька речей. По-перше, нетипові для сучасної української літератури теми, як-от: торгівля органами, священики-педофіли, наркоторгівля, американський футбол... Зрозуміло, що в зарубіжній літературі це не є щось унікальне, але в нас про таке пишуть рідко. Це, до речі, одна з головних причин, чому я з року в рік чекаю на книжки Макса Кідрука.

По-друге, суто з погляду читацького комфорту, мені подобається інфантильне відчуття, що автор опікується читачем і сам для нього щось відкрив, проаналізував і подає на тарілочці, а нам лишається тільки перейматися долями персонажів. Автор переймається, щоб ось тут читачеві було страшно, тут сумно, ось тут все розжуємо, а це читач, можливо, сам погуглить.  Ось ваші імовірні запити в гуглі після прочитання роману “Де немає Бога”: “загибель тургрупи Дятлова”, “українські в’язні в Таїланді”, “Бостон, сексуальний скандал”, “Сирія, торгівля дитячими органами”... Як на мене, бажання читача шукати більше не від роздратування, а через захоплення – це неабияка ознака довіри до автора. Водночас Макс Кідрук не відходить і від українських реалій, наприклад, в одній із ліній ідеться про конфлікт між батьком, що добровольцем пішов у АТО, і його сином, який вирушив на заробітки в Москву і не вважає війну між державами чимось таким, що його стосується.  

Що не сподобалося

Попри загальне захоплення романом, не можу не згадати про його недоліки. Перший – задовгий початок. Поки жертви вирушать нарешті злощасним рейсом, читач дізнається про побудову літака, турбіни і тріщини в обшивці, але це надто відволікає від головних ліній.

А ще мене мало захопила лінія спортсменів та й загалом історія про американський футбол. Видно, що авторові ця тема дуже цікава, однак тут пазл явно зійдеться не з усіма читацькими всесвітами.

Натомість особливо вразили лінії священика і політика. Під час прочитання згадувала фільм “У центрі уваги”, а також вірусне відео про кошеня посеред траси, яке за крок до загибелі врятував чоловік, зупинивши своє авто. А ви замислювалися, як те кошеня могло там опинитися?

З-поміж інших

Хоч з-поміж інших книжок Макса Кідрука ця не є моєю улюбленою (фаворит – “Зазирни в мої сни”), я вже третій рік вболіваю саме за Макса Кідрука на всіх рейтингах і преміях. За здатність автора розбудовувати жанрову літературу до нового для України рівня, за те, що книжки Кідрука можна порадити друзям, далеким від сучасної української літератури, а також за те, що ці романи “мирять” всесвіти критиків із всесвітами читачів, спраглих захопливих історій.