Після "Великої маленької брехні" я чомусь не сумнівалася, що "Таємниця мого чоловіка" точно мені сподобається. І не помилилася – цей роман Ліян Моріарті не менш захопливий. І, як і "Брехня", проситься на екранізацію.
Загалом я нечасто западаю на такі історії, але коли подруга подарувала "Таємницю мого чоловіка", то відчула приємне передчуття прочитання і довго відтягувала момент зустрічі з історією. Бо це треба всістися в крісло, і щоб чай, і щоб ніщо не відволікало від ґілті плеже – підглядати за родинними драмами, захованими за допропристойними затишними фасадами австралійських будиночків.
Є такий тип людей – нав'язливі добрячки. Ну, ті, для яких не існує порожніх розмов, бо все має значення – від організацій свят до обговорення нової стрижки сусідки. Сесилії легко бути такою: ідеальний дім, чудові діти, турботливий чоловік. Сесилія нагадує Мадлен з "Великої маленької брехні": скрізь суне допитливого носика в намірі допомогти. Навіть якщо не просять.
Одного дня (це не спойлер, це є в анотації), вона дізнається, що в її коханого чоловіченька є таємниця, що змушує його ридати в дУші, коли ніхто не бачить. І коли Сесилія довідується про причини такої поведінки, її світ тьмяніє і блякне, тому що доводиться вибирати між порядністю й егоїзмом. І вибір таки непростий.
У цьому ж містечку розгортаються дві інші драми. Від літньої жінки Рейчел від'їжджає в пошуках самореалізації син з родиною, а це означає, що зустріч із остаточною самотністю для Рейчел близька. А оскільки самотність загострює спогади, Рейчел виношує план помсти. Так-так, і в неї є своя давня незагоєна рана.
Красуню Тесс збирається зрадити чоловік. Зрадити з її найкращою подругою і сестрою. Тесс тікає до матері, щоб побути нардинці зі своїми думками. Її життя змінюється протягом якогось тижня. Тижня перед Великоднем. Тижня, після якого для жодної зі згаданих персонажок життя не буде таким, як раніше.
"Таємниця мого чоловіка" – це ідеальний приклад якісної книжки на раз. Окрім детективної колізії й несподіваної розв'язки (яка, утім, викликає деякі питання), тут багато психологічно важких моментів, виписаних справді ніби по живому. Тут багато дражливих виборів, таких, що женеш саму думку поставити себе на місце персонажів. Може, тому книжка лишає по собі стійке бажання обдумувати деякі проблеми знов і знов. І навіки запам'ятати розв'язку, яка виникає тільки на останній сторінці роману, лишаючи читача з роззявленим ротом.
