пʼятниця, 17 березня 2017 р.

Сміливість говорити тихо


  • Привіт, я Емілі, і я – інтроверт.
  • До прочитання цієї книжки мені здавалося, що я дивак…
  • Читати дослідження Сьюзен Кейн – це все одно, що дивитися в дзеркало…
Приблизно так на книжку «Сила інтровертів. Тихі люди у світі, що не може мовчати» відгукуються читачі мережі Goodreads. У підсумку понад 200 тисяч рецензій-одкровень принесли виданню перемогу в номінації «Найкраща нон-фікшн книжка 2012 року». Нарешті й українські інтроверти можуть впізнавати себе в описах Кейн – цьогоріч бестселер побачив світ у видавництві «Наш формат» (переклад Тетяни Заволоки).
Тематика інтровертів зацікавила мене після перегляду виступу Сьюзен Кейн на TEDx. Вона заявила, що Ісус Христос, Будда і пророк Магомет могли бути інтровертами. Припущення незвичайне, адже лідерство асоціюється з екстравертами. Наполеон, Вінстон Черчіль, Стів Джобс, Річард Бренсон – ці імена в списку лідерів звучали б органічніше, адже ми живемо у світі, де ідеалом є успішний екстраверт, людина дії, а не думки. Натомість прийнято вважати, що вдумливі люди, ідеалісти, що не прагнуть гучної слави, опиняються за бортом життя. А добрі люди зусібіч радять, що за місце під сонцем треба боротися - і не тихою працею, а гучними вчинками.
Типовий інтроверт Сьюзен Кейн подумала: агов, людство! Не треба так! І щоб переконати, чому не треба, вона сім років писала книжку.
На червоній обкладинці – синій кит (не той, що ви подумали) в маленькому акваріумі. Це влучна метафора на позначення сутності неговірких людей, якими людство, принаймні, на Заході, часто нехтує через домінування ідеалу екстравертизму. Саме з аналізу  міфу про «свого хлопця», «харизматичного лідера» і переоціненої сили групового мислення авторка починає книжку. Історія за історією вона показує хиткі сторони таких підходів і зазначає, що ідеалу екстраверта вклоняються не всі культури. На прикладі азійських країн Сьюзен Кейн доводить, що «м’яка сила» теж може сприяти досягненню успіху. Про це промовляє навіть культура. Як приклад авторка наводить східні й західні прислівя про людину, мову і знання.
Вітер дме, а гори стоять непорушно. (Японське прислівя)
Людина, яка знає, не говорить. Людина, яка говорить, не знає. (Лао-Цзи)
Навіть якщо я не роблю жодних навмисних спроб зберігати мовчання, життя на самоті змушує мене утримуватися від мовлення. (Камо но Тьомей).
Як бачимо, істинну мудрість людини, згідно з наведеними перлинами словесності, повязують із умінням мовчати й думати. Цей підхід разюче відрізняється від ідей афоризмів, популярних на заході:
Рипуче колесо змащують частіше. (Американське прислівя)
Оволодій майстерністю виголошувати промови, щоб бути сильним, адже сила людини – в її мові, а промова – сильніша за будь-яку зброю. (Максими Птаххотепа)
Мовлення – це і є цивілізація. Слово, навіть якщо воно суперечливе, повязує, а тиша – ізолює. (Томас Манн)
Відповідно до цих тверджень, людина, аби вижити, мусить уміти переконливо висловлюватися, причому публічно. Не дивно, що ті, хто не вміє й не хоче цього робити, можуть почуватися вигнанцями й думати, що вони приречені пасти задніх у гонитві за успіхом.
Сьюзен Кейн запевняє, що від 30 до 50 % людей, вважають себе інтровертами й розгублюються в ситуаціях, що вимагають обговорення замість дій, командної роботи замість перебування наодинці зі своїми думками. Це означає, що кожен другий або третій член суспільства надає перевагу працювати самостійно й відповідати за свою роботу, а не покладатися на колективне розв’язання проблем. Якщо разом із вами живе ще троє людей, ймовірно, що принаймні хтось із них радітиме тиші, а не гамору, й ревніше цінуватиме час, проведений наодинці. Я подумала: хто в моїй родині може бути інтровертом? Відповідь знайшла, коли гортала Facebook-стрічку й побачила картинку, на якій дівчинка вимкнула телефон і сховалася під ковдру з книжкою: «Вечір п’ятниці! Час відриватися на повну!». Та це ж про мене! Невже я теж – інтроверт? Якщо так, то що мені робити з цією інформацією? Чи означає це, що досягти життєвого успіху мені буде важче?
Хороша новина: ідея книжки «Сила інтровертів» – подолати стереотип про те, що ці люди менш успішні чи слабші. Сьюзен Кейн усебічно – від медичних експериментів до соціологічних опитувань – переконує, що інтровертів часто сприймають неправильно, а то й узагалі не розуміють. Авторка розповідає про досягнення всесвітньо відомих інтровертів, серед яких – Альберт Ейнштейн, Ісаак Ньютон, Чарльз Дарвін, Франц Кафка, Махатма Ганді, Стівен Возняк… Вона також зазирає у приватне життя пересічних інтровертів, радить, як їм ефективніше спілкуватися з іншими людьми, будувати кар’єру, виховувати мовчазних дітей. Можливо, Сьюзен Кейн у дечому й ідеалізує інтровертизм, проте її увага до «тихих людей у світі, що не може мовчати», обґрунтована. І ця книжка імпонує більше, ніж розтиражовані порадники про важливість усмішок і мистецтва маніпуляцій, без яких людина нібито не можна вижити в сучасному суспільстві.
На думку Кейн, людство великою мірою завдячує інтровертам своїм розвитком. Бо найкращі керівники – це інтроверти, які вміють чути ідеї інших, а не тільки переконувати в досконалості своїх. Вони ретельніше обдумують перспективи, рідше ризикують, більше зважують «за» і «проти», і все це призводить до покращення роботи. Нам дивно чути такі висновки, коли з усіх боків нас атакують гасла на зразок «Все – або нічого». Однак Сьюзен Кейн пропонує замислитися, чи кожному такі гасла можуть принести щастя й успіх. А наприкінці своєї промови на TEDx бажає кожному сміливості говорити тихо.
Після прочитання книжки я остаточно зріднилася зі світом інтровертів, бо досвіди більшості виявилися мені дуже близькими. Але все ж вирішила пройти кілька тестів, тут-таки, в книжці. І що я виявила? Що я звичайний поширений амбіверт! Мені аж стало трохи образливо. Не тому, що помилялася щодо себе й уже вдоволено приміряла маску інтроверта, який своїми ідеями може керувати світом ескстравертів. Просто про амбівертів нема такої цікавої й глибокої книжки, а про інтровертів є. Ось вона, варто тільки взяти й прочитати. І не сумніватися, що вона стане в пригоді.




джерело: Сміливість говорити тихо (сайт видавництва "Наш формат")

середа, 15 березня 2017 р.

Як продумати натхнення


Ці конференції люблять усі. Спікери TED здатні зачарувати навіть тоді, коли їхні теми нібито дуже далеко від тебе, і ти мало переймаєшся, скажімо, бамбуковою архітектурою чи ліхтариками для відлякування левів. Але варто промовцю стати в коло й почати виступ – все, ти на гачку найсильнішої приманки сьогодення. Вона називається натхненням.

Конференція, що полонила світ

На натхненні спеціалізується Кріс Андерсон, автор книжки «Успішні виступи на ТЕD. Рецепти найкращих спікерів». Він – співзасновник і куратор всесвітньо відомої щорічної конференції ТЕD. Хоч початково, з 1985 року, проблематика конференції була пов’язана саме з технологіями, розвагами і дизайном (Technology, Entertainment, Design), на сьогодні її головна мета – надихнути глядача на особисті звершення. При цьому тематичний спектр промов розширюється: тут і медицина, і психологія, і стосунки, економіка, спорт – усе, що може зацікавити людину, свідому того, що вона живе у світі ідей.

Філософія натхнення. Як це працює?

Обмін ідеями шляхом креативної натхненної промови, поширеної через інтернет, – ось секрет шаленого успіху TED. Як і кожен феномен, цей теж має своє пояснення. Крок за кроком Кріс Андерсон ділиться спостереженнями, виокремлює найкраще з виступів і показує, як що працює і чому.
Автор говорить про мистецтво публічного виступу як про уміння, яке до снаги кожному, кому направду є що сказати.
Він пояснює, як розробити ідею, чого треба уникати, як не загубити на півдорозі наскрізну тему, як структурувати промову, завчати її напам’ять чи говорити експромтом; розповідає, якими бувають інструменти промови, як психологічно підготуватися до неї, ба навіть у що краще вдягнутися, щоб не зіпсувати трепетну мить. Усі ці до дрібниць продумані деталі проілюстровані прикладами з виступів TED, їх дуже цікаво переглядати вже не як сукупність нових фактів про невідоме, а як живе втілення складної технології публічного виступу. Список найцікавіших промов для зручності подано окремим списком. Але той, хто візьметься переглядати цей список, неминуче перегляне й інші не менш цікаві відео, в яких інформативність поєднана із новим способом подачі матеріалу – невимушеним, але ґрунтовним.

Маєш ідеї? Дозволь світові про них дізнатися

На перший погляд, видання має чітко визначену цільову аудиторію – це люди, які збираються взяти участь у конференції TED і готують свій виступ. Та насправді поради Кріса Андерсена стануть у пригоді усім, кому є що сказати світові: винахідникам, письменникам, журналістам, блогерам, митцям, дизайнерам, спортсменам, домогосподаркам, психологам, лікарям… Абсолютно всім, хто має ідеї й хоче знати, як розповісти про них широкому загалові.
http://blog.yakaboo.ua/yak-produmaty-natkhnennia/

вівторок, 7 березня 2017 р.

Пиши, скорочуй, думай

Читання призводить до курйозів. Учора в метро я втупилась у книжку, так вийшла з вагону й узяла під руку не свого чоловіка:) Захопив мене не роман і не біографія, а посібник з редагування. Називається "Пиши, сокращай", автори Максим Ільяхов і Людмила Саричева.
Книжка в мене менше, ніж тиждень, а вже тричі стала в пригоді. Писала відгук на іншу книжку, враховувала поради про те, як краще почати і як не починати статті; на роботі треба було вдосконалити інфу про сайт, порадила колезі відповідний розділ; розробляла курс про те, як писати есе, взяла кілька прикладів із "Пиши, сокращай". А ще там є поради, як написати змістовне резюме й супровідний лист. Таке треба знати всім. Словом, видання прикладне, прикладнішого посібника з редагування я ще не бачила, хоча читала всякого чимало.
Автори книжки сповідують релігію. Її назва – інформаційний стиль. Головне тут чесність, лаконічність і динамічність. НІ прислівникам і абстрактним іменникам, ТАК дієловам. Вставні слова – зло, текст без абзаців – ще більше зло. Відтинаємо все зайве, пишемо прозоро й без викрутасів. До книжки вміщено багато прикладів, щоб кожен міг переконатися, що автори не помиляються у своїх переконаннях. Хоча, як на мене, іноді тотальна стерилізація тексту може нашкодити, треба вміти шукати баланс, інакше тексти будуть причесані, влучні, інформативні, але безликі. І все одно я від книжки в захваті, бо вона вчить не тільки писати, а й мислити ясно.
Але є в книжці й мінус.
Після неї страшно перечитувати свої попередні тексти, бо скрізь тепер увижаються зайві вставні слові, довбані дужки (я їх люблю, як бачите), абстрактні іменники, модальні дієслова,  незакінчені логічно абзаци й купа всякого. Хочеться вірити, що я зможу уникати штампів, робити з тексту не натюрморт, а фільм, тобто наснажувати його дією. Це  очевидні речі, але чомусь тільки після прочитання "Пиши, сокращай" я навела на них різкість.
Зараз я гарячково раджу всім підряд цю книжку, бо мені її давно бракувало. Чому в нас в університеті не було такого курсу? Редагування ж не тільки вчить тексти переписувати, воно вчить авторів бути відповідальним за сказане й не братися за окозамилювання. Забути про штампи, думати гнучко, робити текст жвавим, полегшувати життя читачеві.
І хотіти вдосконалюватися.