Уроки людяності Халеда Госсейні

Джерело: Уроки людяності Халеда Госсейні

• Рецензії

 by Тетяна Синьоок - Вересень 21, 20170

Існує багато причин, із яких люди читають художні книжки. Спосіб змарнувати час, пошук нової інформації про світ, оцінка стильових експериментів… Проте, за моїми спостереженнями, у більшості ситуацій люди спраглі шукати в книжках підтвердження своїх поглядів на світ, зокрема в тому, що таке людяність. У цьому сенсі книжки Халеда Госсейні просто маст рід, адже кожна його книжка – урок людяності.

---

Дзеркала афганського життя

---

Халед Госсейні — американський письменник афганського походження, який зазнав світової слави після першого ж опублікованого роману «Ловець повітряних зміїв»(2003). На хвилі успіху через кілька років Госсейні написав роман «Тисяча променистих сонць», що теж умить став бестселером. Обидва романи оповідають про життя в Афганістані, про долі його громадян до і під час талібану. Хоч «Ловець повітряних зміїв» і «Тисяча променистих сонць» — це дзеркало афганського суспільства, Госсейні передусім цікавлять загальнолюдські проблеми своїх персонажів, і головний фокус, крізь який автор дивиться на них, — дружба.

Уперше перекладений українською роман «Ловець повітряних зміїв» — історія про дитячу дружбу, дитячу зраду і про спокуту.

---

Дорогою спокути

---

У центрі історії дружба двох хлопчиків Аміра й Гасана. Амір – син заможного афганця, Гасан – син прислуги-хазарейця при домі батька Аміра. Попри соціальну нерівність і упослідження хазарейців в афганському суспільстві, Амір і Гасан – щирі друзі. Поєднує їх і те, що обидва зростають без матерів. Батько Аміра й батько Гасана товаришують ціле життя, і до слуг у цьому домі ставляться як до рідних. Проте одного дня стається подія, що змінює щасливе життя цього дому. В одному дитячому серці розцвітає вірність, тоді як у друге прокрадається зрада. Усе це відбувається на тлі впровадження в Афганістані режиму талібів.

Автор веде нас складною дорогою розкаяння і спокути, і його цікавить, звісно, зрадник. Від його імені ми й чуємо цю історію. Він хоче знайти спосіб “знову стати хорошим”. У ньому ми розчаровуємося і знову віднаходимо віру. Саме такі неідеальні, а проте спраглі покаяння діяльні персонажі і є головними чинниками захопливого сюжету, адже кожна цікава історія – це персонаж, який прагне змінитися.

Проте в цій книзі мене зачарував образ хлопчика, чия дружба попри всі випробування сяяла сонцем поверх калюжі. У галереї найсвітліших дитячих персонажів саме він відтепер для мене найулюбленіший. Коли я чула враження про “Ловця повітряних зміїв” на зразок “ця книга перевернула мій світогляд”, думаю, ішлося саме про життя цього дивовижного хлопчика, який зміг лишитися втіленням світла, навіть попри жахливі несправедливості, що одна за другою падали на дитячі плечі.

Водночас варто зауважити, що в цій книзі всі образи мають свою історію: батько Аміра, батько Гасана, їхні матері, вороги, кохані… Кожен із них – цеглинка в трагічній історії Афганістану, але водночас і приклад загальнолюдських, усім зрозумілих і без історичного контексту людських драм.

---

Не тільки мелодрама

---

Роман «Ловець повітряних зміїв» належить до тих книжок, які читаються за один підхід, бо відірватися від тексту неможливо. Історія динамічна, подій багато, як і несподіваних поворотів, стиль легкий. Одним із недоліків, як мені здалося, є умисна мелодраматичність окремих сцен. Я, наприклад, не дуже люблю бачити шви, де автор втулив якусь сцену саме заради ефекту розчулення. Тоді я не розчулююся, а навпаки іронізую. Проте, читаючи «Ловця», я плакала.

І хоч кількість виплаканих сліз — так собі критерій оцінки книжки, усе ж саме через зворушливість цієї історії я б радила почитати її усім. Особливо тим, хто з якихось причин хоче «знову стати хорошим» і не знає, чи це можливо.

Топ-9 найкрутіших чоловічих образів класичної української літератури

Якось ще за студентських років ми з подругою говорили про те, які чоловічі образи з нещодавно прочитаних творів нам особливо запам'яталися. Тоді ще свіжими були спогади про "Гордість і упередження", тож містера Дарсі ми згадали не мовляючись. А потому задумалися: а як щодо наших рідних українських персонажів? Кого з них можна було б назвати крутими менами - мужніми, вірними, і, головне, діяльними?

Минуло багато років, а я досі ту розмову не забула. Згадую її і коли сама читаю українську літературу, і коли обговорюю її з учнями. Уже звичними стали нарікання на доброго, вірного, але бездіяльного Петра з "Наталки Полтавки" і захоплення легковажним лицарем Кирилом Туром із назагал нуднуватої, як на школярський смак, "Чорної ради". Розмови з учнями надихнули мене створити топ найкрутіших  чоловічих образів з української класичної літератури. Більшість персонажів до топу обрала на основі учнівських вражень, проте додала трохи і свої  п'ять копійок.

9 місце

Василь (Г. Квітка-Основ'яненко "Маруся")

Василь, як і всі персонажі сентиментальної "Марусі", ідеальний. Але це не заважає йому мати характер:) Зі старту він просто красунчик, душа компанії, щедрий, володіє стартовими прийомами пікапу і знає, як правильно спитати дівчину "чіт чи лишка?". Однак коли життя підкидає труднощі, Василь не пасує, а впевнено намагається їх подолати. Треба грошей, щоб уникнути 25-річної служби в армії? Василь іде й заробляє їх. Треба вразити майбутнього тестя інтелектом? Василь вивчає грамоту і впевнено читає Апостола замість дяка (контрольний в голову сумнівів набожного Наума Дрота).  Треба набитися в компанію симпатичної, але лякливої дівчини? Василь дорогою до міста зголошується охороняти красуню від дуже великого й абсолютно вигаданого пса, і вже по дорозі назад досягає бажаного - дівчина просто умліває від такого парубка і вже подумки готує рушники. І якби не нав'язлива ідея автора сміховинним способом порушити цю ідилію, ми б побачили Василя прекрасним чоловіком і батьком. А так - спроба самогубства і смерть у монастирі.

 8 місце Еней ( І. Котляревський "Енеїда" )

Моторний парубок із "Енеїди" Івана Котляревського міг би опинитися в рейтингу й вище, якби не призвів до самоспалення закоханої в нього карфагенської цариці Дідони. Але навіть попри нетривалий сум за коханою ("Почувши ж, що в огні спеклась, /Сказав: "Нехай їй вічне царство,/ Мені же довголітнє панство, /І щоб друга вдова найшлась!"), персонаж приваблює своєю еволюцією - від чемпіона з літроболу  до мужа, небайдужого до долі свого народу й готового заради місії віддати життя.

7 місце Кирило Тур ( П. Куліш "Чорна рада" )

Справжній бедгай, що не боїться викрасти наречену іменитого побратима Сомка в того з-під носа тільки заради розваги. Водночас цілком серйозно здатен віддати своє життя заради порятунку друга. Плюс завжди корисні бонуси характерництва - Кирилу до снаги "і води відвернути, і ману на ворогів наслати, і замки найскладніші відімкнути". Шкода, що на результати чорної ради таланти Кирила Тура не повпливали.

6 місце

Вакула (Микола Гоголь "Ніч перед Різдвом")

Коли ми зі згаданою подругою все ж спробували згадати, так хто ж із українських персонажів справді заслуговує на звання "крутий чувак",  то Вакула був першим, хто спав на думку. Бо не так часто людина, зіткнувшись із труднощами, засукує рукава й береться долати їх, а не розпускає нюні (як Петро з "Наталки Полтавки"). "Черевички так черевички", - подумав Вакула, осідлав чорта і все порішав. А поки він рішав, і Оксана якраз доречно отямилася від своїх капризів.

5 місце 

Василь Кравчина (Олександр Довженко "Україна в огні")

Особисто я, хоч і шаную творчість Олександра Довженка, "Україну в огні" назвати улюбленим твором не можу. Однак ігнорувати крутість Василя Кравчини, танкіста, який мужньо пройшов війну й повернувся до своєї коханої Олесі, не можу теж. Тим більше сцена прощання Василя з Олесею вражає так, що можна забути половину сюжету кіноповісті, але цю сцену - нізащо.

4 місце 

Річард Айрон (Леся Українка "У пущі")

Драма Лесі Українки "У пущі" - один із тих творів, які завиграшки можуть довести хомам невіруючим (аби тільки поцікавилися), що в українській літературі є твори зашкального рівня. І все завдяки дивовижному Річарду Айрону, талановитому скульптору, зацькованому "благочестивими" пуританами  тавром ідолопоклонника. Річард Айрон - якби тільки він був у шкільній програмі - міг би навчити спраглих самопошуку дітей того, як часом іноді корисно чхати на суспільну думку, якщо ти знаходиш себе в покликанні. Однак і без того всім зрозуміло, що талановиті бунтарі завжди будуть у пошані - і в житті, і в літературі.

3 місце 

Сивоок (П. Загребельний "Диво")

У цьому творі є фраза, суті якої я не забуваю, відколи прочитала твір. "Але ж хіба можна відмовитися від краси, хоч раз її побачивши" - ось як приблизно вона звучить. Головний герой твору зодчий Сивоок пережив багато складних перипетій - від зламу свідомості під час насильницького зрікання язичництва на користь християнства до закоханості в архітектуру. Діяльність Сивоока у його творчості. Саме цього невідомого чоловіка автор представляє яко творця незрівнянної Софії Київської. Творчість як пошук, творчість як результат, творчість як диво - ось про що розповідає нам життєвий шлях Сивоока.

2 місце 

Андрій Чумак (Іван Багряний "Сад Гетсиманський")

Ось тут вже все дуже серйозно. І "Сад Гетсиманський" - це роман, який не кожному до снаги прочитати без валідолу. Колами пекла, а точніше колами радянських тюрем, мандрує ні в чому не винний Андрій Чумак. Його всіляко принижують, піддають тортурам, доводять до стану напівсмерті, але Андрій плює на все це і лишається вірним своїм переконанням. Нікого не здає, нічого не підписує і цим доводить катів до безумства. Особливий жах полягає в тому, що, як пише автор на початку твору,"усі прізвища в цій книзі, як то прізвища всіх без винятку змальованих тут працівників НКВД та тюремної адміністрації, а також всі прізвища в’язнів (за винятком лише кількох змінених), — є правдиві".

1 місце

Григорій Многогрішний (Іван Багряний "Тигролови")

Не будучи особливою фанаткою творчості Івана Багряного, не можу не визнати, що його ідея "літератури дерзання" пречудово підходить для добору творів до шкільної програми. Ось чому з-поміж улюблених персонажів чільне місце завжди посідає Григорій Многогрішний, який на своєму прикладі довів, що сміливі таки завжди мають щастя. Відважний, красивий, патріотичний і по-здоровому злопам'ятний (як тут забудеш тюремні приниження!) повстає проти системи-дракона й перемагає її. А заодно знаходить собі до пару сміливицю, розумницю і просто красуню Наталку.

Ось таким постав топ-9 найкрутіших чоловічих образів української класичної літератури. Умисно дібрала дев'ятьох, щоб десятий мені хтось підказав. Можливо, ви? :)

Осіннє читання в "Tutoria": захопливо і не без дискусій

У соцмережах люди постили картинки штибу "у таку погоду найбільше щастя – сидіти вдома під ковдрочкою і читати книжечку". Ми ж у недільну непривітну днину поспішали на другу зустріч клубу "Tutoreads", і холодний вітер з дощем не стали на заваді :)

Півтора місяця тому, ще влітку, ми вибрали три книжкові новинки для осіннього читання – "Ловця повітряних зміїв" Халеда Госсейні, "Забагато щастя" Еліс Манро і "Несказане" Селесте Інґ. Жовтнева книгозустріч тривала близько трьох годин, і я хотіла б, щоб щось лишилося на згадку про цей чудовий вечір. Хоча б розхристаний пост.

Нас більшає :)

У неділю нас було вже четверо – до нас приєдналася Даша Волосожар, учениця студії. Даша прочитала всі запропоновані книжки – і "Ловця повітряних зміїв", і "Несказане", і "Забагато щастя". Однак не всі їй сподобалися однаково. Але і у викладачів смаки розійшлися – у підсумку оцінки вийшли приблизно такі: 

Мовні відкриття
Зустріч розпочалася з мовних відкриттів  (на щастя, усі три переклади дуже хороші, тож було що повідкривати). Цього разу лунали оплески українським суфіксам – хіба ж не чудові слова "газованка" і "хамлюга"? З лексики для себе виявила, що неправильно розуміла слово "зизоокий" – чогось я думала, що це коли на оці більмо, а виявилося, що йдеться про косоокість. Уперше почула слово "скромадити", тобто обдирати фарбу ("скромадив бильця, готуючи до фарбування"). Дівчата зацінили слова й словосполучення "завиграшки", "глянути незамиленим оком", "уклякнути" ("падати на коліна" і "завмирати"), "калапуцяти", "самота", "жужмитися" та ін. Звісно, трохи поговорили й про помилки: хибодруки (є в усіх книжках), і серйозніші, як-от написання слова "Кріт" (острів) через і, а не через И, як має бути. Ну, але то таке, не найцікавіше.
Найцікавішими насправді були емоційні й інтелектуальні враження від прочитаного.  А також, як не дивно, обговорення обкладинок. Найвдалішою визнали обкладинку "Несказаного" – і через колір, і через інтригу в малюнку, і (традиційно) через інтегральну обкладинку з лясе:) Я знову переконалася, що кольорова гама бірюзового кольору – актуальний тренд. "Ловець повітряних зміїв" теж виконаний у цій гамі.

"Ловець повітряних зміїв"

Ще до виходу "Ловця" я зрозуміла, що буду радити цю книжку всім, навіть попри її жанрові недосконалості. А недосконалості помітили всі – від неправдоподібної сцени бійки до надміру сентиментальних сцен (хоча з-поміж них є дуже сильні). Ми навіть обговорили фб-пост Оксани Луцишиної про "сюжетець" "Ловця" і не погодилися з нею, адже ясна річ, що це література масова, а роман так і взагалі дебютний, як тут можна очікувати чогось бездоганного? По-моєму, неправильно говорити тільки про "сюжетець" принагідно до "Ловця". Чому б не сказати про відкриття Афганістану для багатьох читачів?
І тут ми підійшли до вічної проблеми: як говорити про книжку, в якої є очевидні недоліки, але яка справляє сильне емоційне враження та ще й при цьому є пізнавальною? З чого починати? Я думаю, що не треба  акцентувати на недоліках, якщо переваг набагато більше :)
Ми з Інною поставили "Ловцю" свої найвищі оцінки, Інна навіть переглянула фільм і сказала, що він чудовий. Даша з Діною не так ревно розділили наш запал щодо книжки, для них прогалини в сюжеті трохи зіпсували враження (і тут я подумала, що треба було менше розхвалювати їм книженцію, а просто підсунути тихенько без зайвих навіювань).
Але назагал "Ловець" сподобався всім. Ура! Це була моя мета.
Якщо цікаво більше про цю книжку, тут можна знайти розгорнутіший відгук: Уроки людяності Халеда Госсейні

"Несказане" 

Даші найбільше сподобалося "Несказане". Чому? Бо тут добре показано, що підлітки можуть думати про суїцид не тільки через нещасне кохання. А й, наприклад, через нерозуміння в родині. "Як взагалі можна думати, що підлітки такі тупі, щоб перейматися нещасним коханням аж до самогубства?" – сказала Даша :)
А от проблема моторошоної недосказаності в родинах таки справді може призвести до чого завгодно, що й підтверджує нам родина Джеймса й Мерилін Лі, позірне втілення американської мрії, насправді – роками тривалий чемпіонат з непорозуміння. А все могло б скаластися інакше, якби кожен відкрито висловлював своє невдоволення і не перевалював власні нереалізовані амбіції на інших.
 Більше почитати про книжку можна тут: Сядь зі мною поговори

"Забагато щастя" 

Новоперекладена збірка оповідань Еліс Манро найбільше сподобалася Діні і найменше – Даші. І все через стиль. Діна смакувала його, а Дашу він знудив. І, загалом, так і сприймає Еліс Манро більшість читачів: одні в захваті, другі думають: "яка нудота". Третього не дано.
Ми з колегами розсмакували оповідання "Обличчя", "Дитячі розваги", "Вільні радикали" і ще щось. Натомість нікому не сподобалася історія про Софію Ковалевську, вона явно випадала зі збірки. Принагідно ми обговорили, чи повинна бути збірка новел струнко вибудуваною, тобто щоб новели були чимось ідейно чи тематично пов'язані,  чи досить ок, якщо це буде просто випадковий набір текстів. Звісно, краще було б, якби цей зв'язок можна було простежити (чудовий приклад – зірка Е.-Е.Шмітта "Концерт пам'яті янгола"). Але то взагалі ідеал) Таке трапляється рідко)
Про збірку "Забагато щастя" та інші новинки малої прози можна прочитати тут: Мала проза – велике задоволення


Про читачів

Наш новенький екслібрис

Істина про книжку народжується на перехресті читацьких вражень. І загальне враження таке: всі  загалом позитивно висловилися про "Ловця" і "Несказане", а от "Забагато щастя" категорично не сподобалося Даші. І не те, що Даша не зрозуміла чогось, вона просто не могла змусити себе читати. Завдяки Даші я тепер не бігатиму з Еліс Манро як з писаною торбою і не радитиму її всім підряд, бо моя місія – знайти правильну книжку для кожного, хто хоче її знайти для себе. Однак із "Несказаним" і "Ловцем" біжу до читачів далі :) Наступна станція – Золотоноша, мама і її колеги :)

Домашнє завдання
На цю зустріч книжки добирала я, а от щодо наступної поклалась у виборі на колег. Підсумок такий: Айн Ренд "Джерело" (700 сторінок... Як це пережити? :)+ дві біографічні книжки – Волтер Айзексон "Стів Джобс"(теж сторінок 500) і Ешлі Венс "Ілон Маск"(ну, цю я вже читала).
Усі книжки перекладені українською, одна з них, кажуть, перекладена кепсько. Що ж, ми це перевіримо!
А якщо і ви хочете, долучайтеся! Маємо півтора місяця :)

Щоб не перетворитися на порожнечу

Я в Києві десять років і десять років їжджу трасою Київ–Чернігів. І протягом десяти років, минаючи ворота історико-меморіального комплексу "Биківнянські могили", думала: я неодмінно прийду сюди, я знаю і пам'ятаю. 

І десять років не приходила.

До вчора.

У найбільше в Україні місце захоронення жертв політичних репресій (тут після розстрілів зарили, як собак, від 30 до 100 тисяч осіб) нас із чоловіком привела книжка Олени Герасим'юк "Розстрільний календар". Книжка, яка в специфічний спосіб вчить історії України ХХ століття. Формально це імена репресованих і обставини їхніх арештів. Ідейно ж – пігулка проти історичної амнезії для сучасних українців. А ще – відповідь на питання "чому в нас так все погано зараз".

пам'ятник репресованим на вході в заповідник
"Биківнянські могили"

На "Розстрільний календар" я не знайшла в мережі відгуків, натомість море матеріалів про те, як влітку цього року ідіоти зірвали презентацію книжки на "Бандерштадті". Однак ще до виходу книжки я бачила у своїй стрічці новин безліч перепостів з віртуального "Розстрільного календаря", що й склав основу книжки. Щодня у спільноті публікували дату й інформацію про те, хто цього дня постраждав від репресій. І люди дивувалися з того, що, приміром, Миколу Леонтовича, автора обробки того самого "Щедрика", якого всі гордо постять собі в стрічку на різдвяні свята, убив чекіст. Або дізнавалися про сфабрикований процес "Спілки визволення України", що відбувся в Харківській опері і на який навіть продавали квитки. Чи про історії людей, які через обмову інших потрапляли під каток репресивної системи (як юна Анна Гричаник-Вітт, що протягом 5-хвилинного процесу встигла отримати 10 років ув'язнення). Не  кажучи вже про долі дисидентів, метою життя яких і був опір тоталітаризму... З часом статей про репресованих назбиралося багато, і так виникла ідея зібрати їх під однією обкладинкою. І вийшла книжка моторошно пізнавальна книжка, у якій – архівні матеріали допитів, уривків із листів репресованих, свідчень проти них...

Мені примірник "Розстрільного календаря"  дістався в подарунок від слухачів курсів "Соловей". Дуже цінний подарунок. Хоч зазвичай читати хроніки залпом не випадає, я саме проковтнула цю книжку, попри те, що читати її дуже-дуже тяжко. Без сліз неможливо. І, може, саме через купу приголомшливих страшних фактів  "Розстрільний календар" і належить до тих книжок, які можуть кудись привести, навести різкість на якісь речі, нагадати про те, про ЩО не можна забувати ніколи. Бо забувати в принципі дуже страшно – це перетворює людину на пустоту, глухоту. 

"Лише після втрати пам'яті, навіть незначної і поступової, нам вдається усвідомити, що саме вона і становить наше буття. Без пам'яті життя припиняє бути життям. Саме на ній усе тримається, обґрунтовується, вона дає нам змогу відчувати і навіть діяти. Позбавлені пам'яті, ми перетворюємося на порожнечу", – так писав про пам'ять Луїс Бунюель. Він писав це про фізіологічну пам'ять, але вислів годиться і принагідно до пам'яті історичної. Однак посил книжки "Розстрільний календар" ще і в тому, "аби не лише безпрецедентні жахи змушували нас звертати увагу на законність, а щоб ми кожного дня вимагали законності – від усіх". Ось чому "Розстрільний календар" – це ще й великий внесок у виховання в нас зубастості до несправедливості й культури поваги до загиблих предків. 

... У заповіднику "Биківнянські могили" вчора було четверо людей. Ми з Дімою і дві жінки. Жінки молилися біля лампадок – вони тут через особисту родинну втрату. Щодо нас, то ми теж прийшли через відчуття втрати "незабутих предків" і потребу пом'янути цих людей хоча б спогадом. І ліс цей, і страшна тиша в ньому цілий день перед очима. Не знаю, скільки років би ми ще їздили повз Биківню і не заїхали б туди, якби не маленька чорна книжка з червоними форзацами і маленькими закресленими фігурками на обкладинці.