Серіали, не гірші від книжок. Моя прекрасна буркотуха. Частина 2. Олівія Кіттеридж

Людина зі складним характером. Буркотуха, але щира. Депресивна, але розумна. Вона любить квіти і солоденьке, але не переносить безглуздих розмов. Вона ігнорує жести уваги свого чоловіка-добряка, але той щасливий поруч із нею. А чи щаслива вона, Олівія Кіттеридж? 

Жінка, з якою важко спілкуватися через колючість і деяку невихованість, людина, в якої нема каменя за пазухою й ані тіні лицемірства. Олівія, жінка, що не може не сподобатися, але з якою мало хто наважився б спілкуватися тісно.

Але ця історія не про Олівію, а про шлюб. Шлюб-звичку, шлюб-єдність протилежностей. Ми з подругами на роботі переглянули серіал і ознайомилися з книжкою – і все заради того, щоб дати відповідь на питання, чи був  шлюб буркотухи Олівії і добряка Генрі щасливим? Двоє людей, що прожили життя разом, виховали сина, але все ж мали потаємні платонічні захоплення іншими людьми? Шлюб, у якому чоловік не викликав у дружини особливої пристрасті й бажання, але який назавжди лишився вірним другом, спорідненою душею. Де чоловік шукав ніжності й уваги в іншій жінці, але все ж ніколи не зрадив своєї половини, недоліки якої терпів усе життя?

Я кажу "так". Це був щасливий шлюб. Спільне старіння дало відповіді на запитання.  З фільму це особливо яскраво видно. 

Але не всі погодяться зі мною. Діна каже, що Генрі був щасливим, а Олівія – ні. Може, і так. Я не знаю. Треба побачити цю історію, щоб зробити свій висновок.

Взагалі, розумію, що можна, характеризуючи якесь явище, керуватися емоційними судженнями. Але що я зроблю, якщо це крутий серіал? І крута книжка, в якій, окрім історії Олівії й Генрі, у форматі новел зображено долі ще кількох людей із маленького містечка на березі моря. Я думаю, більшості все ж подобається книжка, але мене захопив серіал, бо зайве в ньому відтяте, уся зосередженість на одній родині. Отже, більше можливостей споглядати дивовижну гру Френсіс МакДорманд у ролі Олівії, Оллі, як її лагідно називав Генрі.

Щодо книжки, то наприкінці подано інтерв'ю авторки Елізабет Страут і реальної Олівії Кіттеридж, у репліках якої збережено фірмову "олівність". Є пожива для роздумів щодо того, які небезпеки підстерігають авторів, коли вони пишуть про реальних людей. І навпаки, як важко беззбройним людям, якщо про них без дозволу напише якийсь автор.

Оскільки ідея цього посту в тому, щоб ознайомити охочих із крутими серіалами, просто скажу: дивіться "Олівію Кіттеридж". До речі, режисерка фільму  – Ліза Холоденко – має українське коріння. Просто цікавий факт, який, можливо, приведе когось до серіалу.

А в тому, що серіал приведе до книжки, я не сумніваюся.

Серіали, не гірші від книжок . Частина перша: "Велика маленька брехня"

... а в дечому і кращі – ось про що я давно хочу написати. Одразу засторога: за винятком "Розповіді служниці", ітиметься про дівчачі фільми і читво, тому особливе задоволення – знайомитися з ними наодинці й не змушувати своїх чоловічих половин розгрібатися в жіночих тарганцях і тарганищах. 

"Велика маленька брехня" – це той випадок, коли серіал вийшов вдаліший за книжку. І, власне, книжку я прочитала тільки тому, що мені страшенно сподобався серіал. 

Дія відбувається в містечку на березі океану й стосується трьох родин. З перших сторінок ми розуміємо, що члена котроїсь із родин убито, але от кого саме і хто це зробив – невідомо. Утім, жанрова рамка – просто приманка, насправді ж ця історія про насильство у родині, про повсякденні проблеми батьків-дітей і про крихку примарність щасливих шлюбів, але істинну міцність жіночої дружби. Інтрига в тому, що до останньої сторінки ми не знаємо, хто помре і хто причетний до смерті. 

Чому серіал кращий за книжку?

По-перше, тому що сценаристи додумали кілька моментів щодо образу Мадлен, мами трьох (у серіалі двох) дітей, яка боїться втратити зв'язок зі своєю донькою, що останнім часом значно охочіше проводить час із новою родиною свого батька й обожнює мачуху. У книжці Мадлен лишається заклопотаною мамкою, але у фільмі вона ще й намагається реалізувати себе як драматург, вийти за межі родинного побуту. Ба більше, дєрзкость Мадлен у серіалі зашкалює: вона ще й зраджує свого ідеального чоловіка – добряки завжди набридають, – щоправда, потім щиро шкодує про це. У романі ж Мадлен більше цікава як прихисниця Джейн – молодої матері-одиначки, що виховує дивакуватого хлопчика Зіггі й береже в серці головну таємницю історії. Перш ніж говорити про Джейн, хочу завершити про Мадлен і сказати, що для мене вона була найцікавішим персонажем і що Різ Візерспун виконала роль бездоганно.

Джейн (Шейлін Вудлі) – це мама, що потерпає від невідання про речі, що відбуваються з любим синочком Зіггі. Вона не знає, чи вірити в те, що її добрий хлопчик потайки знущається із однокласниці й прикрашає її шийку синцями. У Джейн багато комплексів, породжених одним виродком, що став батьком її сина. Дівчина з усіх сил намагається жити нормальним життям, але темні плями минулого не дають їй це зробити.

І у фільмі, і в книжці Джейн приблизно однакова, тільки в книжці діє ще і її родина. Але оскільки в фільмі Джейн самовіддано опікується Мадлен, сценаристи відчикнули зайве. І правильно зробили.

Третя головна персонажка "Великої маленької брехні" – Селеста (Ніколь Кідман), дружина багатія, мегавродлива жінка, мати близнюків. Головне заняття Селести – це дивитися на океан крізь панорамні вікна, пити вино і думати про чоловіка, коли той у відрядженні. А, ще носити його дорогезні подарунки й теревенити з Мадлен. В очах сусідів життя Селести – ідеал, але багаті теж плачуть. Зокрема, від систематичних побоїв. Ніколь Кідман божественно втілила образ Селести і навіть привнесла в нього ще більший психологічний драматизм.

І все ж, у книжці є один образ, який розкрито повніше, ніж у серіалі. Це Бонні, мачуха доньки Мадлен. Для Абігейл вона ідеал і живе правильно – спосіб життя (їжа, йога і всяке таке), суцільна доброзичливість і привітність (на відміну від крейзі-мами, MADdy). Про те, чому Бонні така, пояснено повніше у книжці, і ось цей важливий момент варто було б упрозорити в серіалі. Ну але нічого, ідеальність Бонні дратувала мене однаково що там, що сям. Крейзонутість і навіть трохи скандальність Мадлен приваблювала більше.

Ну що, вже ясно, хто помре посеред костюмованої благодійної вечірки у стилі Елвіса й Тіффані?

Важливим моментом-приманкою є естетичний складник серіалу. Тут красива картинка і красива музика. І красиві актори, які ролі домогосподарок грають так, ніби заробляють на Оскар. Хоча Оскари Ніколь Кідман і Різ Візерспун, здається, і так мають.

Дуже багато про що не можу написати, щоб не спойлити, але поговорити є про що. Минуло вже кілька місяців відколи я переглянула "Велику маленьку брехню", а я все ще під враженням. Тому рекомендую всім і серіал, і книжку, але серіал усе ж більше. 

Якщо здогадаєтеся, хто вбивця і жертва, напишіть мені, я хочу на вас подивитися :)

У наступному пості йтиметься про те, чому варто дивитися й читати "Олівію Кіттеридж" Елізабет Страут