Неформальні підсумки-2016. Хай живе книжковий 2017-й!

Давай, Тетянко, розкажи Богові про свої книжкові плани й розсміши його!

Беруся смішити :) Почну з календарного тематичного планування блогу. Звучить нудно, але може бути цікаво)

Отже.

Узимку, коли рідні письменники зазвичай трохи притихають, чекати новинок не випадає (за поодинокими винятками). Тому час призабути про місію блогу писати про своїх і натомість зосередитися не чужого-не-цуранні. Тобто далі ознайомлюватимуся з перекладами. А також зима — ідеальна пора для перевідкривання рідної класики. Тому взимку у пріоритеті бестселери (зокрема нон-фікшн) і перепрочитання української класики. 

Навесні мені добре йде лірика. Ось чому хотілося б у прийдешньому році читати більше поетичних текстів. Хоча знаю: як завжди, непомітно підкрадеться Книжковий Арсенал і зламає мої плани прозовими новинками. Їх дочитуватиму вже влітку. А ще влітку обожнюю читати великі романи. Сподіваюся, що цьогоріч я знайду щось на зразок "Щигля". Ще хотілося б більше малої прози. Цікавого нон-фікшну. Оригінальних дебютів.

Сподіваюся, все це буде і після Форуму видавців. Восени прийде час повністю віддати читацькі сили на сучасних українських письменників. Осінь для мене — найпродуктивніша пора читання. І в ідеалі вона має бути цілковито присвячена рідненьким письменникам і їхнім доробкам.  

Також з метою вдосконалити англійську збираюся прочитати якийсь крутецький неперекладений українською мовою роман. Я вже знаю, що це буде A Thousand Splendid Suns by Khaled Hosseini. Wish me luck)

Тепер трохи статистики по блогу за підсумками читацького 2016-го року.

Упродовж року прочитано 66 книжок (переважно в транспорті й перед сном, бо часу на читання таки бракувало, рік був насиченим: дисертація, дві роботи, проект і т. д.) Планувала прочитати хоча б 50. Так що назагал задоволена.

За січень-лютий, коли після свят ритм довго запрягається, прочитала тільки 8 книжок, тобто 1 на тиждень. Ніби не так щоб дуже мало, але порівняно з іншими місяцями найменше. Але: з цих восьми книжок дві увійшли до річного топу — це "Реквізити" Тетяни Терен і антологія детективів 1920-х років "Постріл на сходах".

Весна. 13 книжок, зокрема і чудова збірка Юлії Мусаковської "Чоловіки, жінки і діти".

Літо: 16 книжок. Улюблений "Щиголь"+ще багато чого цікавого.

Крейзі осінь: 29 книжок (і ще читаю зараз деякі, але оскільки не дочитала, то не рахую). Оце так розгойдалася:) Тут і біографія Ілона Маска, і дебютний роман Мирослава Лаюка, і Ася Казанцева, і "Невимушені" й купа всього цікавого, про що писала у блозі. 

Взагалі, цей рік для блогу був дуже приємний. Завдяки блогу пощастило познайомитися з багатьма цікавенними людьми, зокрема і блогерами — Ксенею Кисіль, Максом Сущуком. Випало потоваришувати з видавцями  — особливу подяку хочу висловити видавництву Віват, що дає життя просто прекрасним книжками. Щасливим везінням вважаю співпрацю з блогом "Yakaboo". Коли аудиторія збільшується, то й писати хочеться краще. Вчитимусь і вдосконалюватимуся:) 

Про блог трохи розповіла на радіо (дякую Оксамитці Блажевській), відвідала студентський фестиваль Нон-стоп в Університеті культури. А перед самими новорічними святами в рідному Інституті філології відбувся цікавезний захід про підсумки року, в якому взяли участь Аня Протасова, Ксеня Кисіль, я і наша незрівнянна викладачка, моя споріднена читацька душа Олена Віталіївна Романенко, з якою ми листувалися вечорами про книжки і врешті вирішили вийти за межі віртуального спілкування й організувати захід і для студентів. 

Також цьогоріч утворився імпровізований читацький міні-клуб "Близнята", до якого входжу я, моя подруга Іра і наш друг, постійний коментатор блогу Ілля) 

Цей читацький рік був для мене дуже щасливим. Книжки і люди, що читають книжки, роблять найбезспросвітніші, на перший погляд, дні сповненими життєрадісності й драйву. Дякую всім за натхнення й бажання працювати: читачам і коментаторам блогу, людям, які просять взяти почитати книжки і людям, які просять, щоб я прочитала їхні книжки; видавцям, які практикують співпрацю з блогерами, чудовій товариській блогоспільноті, авторам, які дарують приводи для розмов про книжки, викладачам рідного Інституту, небайдужих до моїх спроб писати про книжки. Завдяки всім цим людям я далі утверджуюся в думці, що пристрасть до читання — це один із найсильніших виявів життєрадісності :)

Життєрадісності "Читацький щоденник" бажає кожному, хто зазирає час від часу до блогу, хто читає, обговорює, критикує книжки, хто не уявляє свого життя без книженції в сумці, на столі, під подушкою, а головне — в душі!

Щасливого всім книжкового 2017-го!

Книжковий гороскоп на 2017-й

"Чим би дитя не тішилося, аби не вішалося", — подумала я й вирішила пофантазувати на тему літературного гороскопу на прийдешній 2017 рік. Хтось вірить в такі речі, хтось не дуже, але переглянути кілька абзаців про те, що чекати від нового року, спокушається багато людей. Спробую уявити себе астрологом і повангувати про книжки)

Ідея така: кожен, хто прочитає гороскоп, має у прийдешньому році поцікавитися творчістю письменника чи письменниці свого знаку. Ну, й дослухатися до моїх книжкових порад:)

Поїхали!

Півень (Олена Пчілка, Б.-І. Антонич, Є. Маланюк, Л. Мосендз, О. Ірванець, В. Кожелянко, В. Голобородько, А. Курков, В. Неборак). 2017-й — рік Півня, отже всі Півники просто мусять рулити світом і порвати всі перешкоди на своїй життєвій дорозі. А в цьому їм допоможуть книжки з розвитку своєї справи, бізнесу, а також про досвіди успіху інших країн. Тому можна почитати "Країну стартапів" про досвід Ізраїлю або книжку сінгапурського лідера Лі Куан Ю "Із третього світу в перший".

Собака ( Г. Квітка-Основ'яненко, І. Нечуй-Левицький, Т. Шевченко, В. Сосюра, А. Дімаров, Г. Пагутяк, Є. Плужник, М. Слабошпицький, П. Глазовий). Відчуваєте епічність цього переліку? Тим-то й ба! Всі ці автори щось започаткували або вивели на якісно новий рівень — хтось нову українську прозу, хтось українську літературну мову, хтось гумор і сатиру. Отже, всім Собакам треба й собі спробувати в новому році щось започаткувати. А для цього треба надихатися вже відомими прикладами. Тож раджу читати біографії видатних людей. Можна почати з біографії Ілона Маска, виданої Оксаною Форостиною. А ще — життєписи Стіва Джобса, книжку "Важкі рішення" Гіларі Клінтон та ін. Нехай усе вдасться:) 

Кабанчик (Л. Глібов, Т. Бордуляк, В. Симоненко, Г. Косинка, Лесь Курбас, П. Чубинський, В. Земляк, Б. Антоненко-Давидович, М. Вінграновський, М. Матіос). Ну, раз автор гімну України в цім переліку, то читаймо про Україну. Наполегливо раджу історичні книжки В. В'ятровича, зокрема "Україна. Історія з грифом "секретно". 

Щур (Михайло Старицький, П. Грабовський, М. Коцюбинський, В. Чечвянський, Марко Кропивницький, М. Стельмах, П. Загребельний, Ю. Андрухович,  О. Забужко) Щури — це чи не найбільші інтелектуали. Тому всім належним до цього знаку треба розвиватися далі й читати складну, елітарну літературу. Наприклад, видавництва "Комубук" або "Комори".

Бик (І. Котляревський, М. Драгоманов, М. Драй-Хмара, Остап Вишня, В. Підмогильний, Г. Чубай, Є. Гуцало, І. Костецький, М. Костомаров). Потужні таланти, що знайшли сродну працю в камерних формах. Тому всім Бикам цього року рекомендую читати малу прозу. Від М. Коцюбинського й Григора Тютюнника до Людмили Таран, Оксани Луцишиної, Ярослава Мельника.

Тигр (Г. Сковорода, В. Стус, О. Лятуринська, М. Зеров, М. Черемшина, Н. Лівицька-Холодна, Олександр Олесь, Ю. Яновський, Ю. Іздрик, С. Жадан, В. Лис) Що тут думати? Всім Тиграм читати поезію:) Римовану і верліброву. А для особливих гурманів можна й збірку "Сад божественних пісень" перечитати.

Кіт/Кріль (П. Тичина, В. Медвідь, С. Васильченко, В. Шкляр, П. Куліш, В. Шевчук, О. Маковей, П.Филипович, Ю. Клен) Котам-інтелектуалам цього року можна почитати історичну прозу. Або історіософську есеїстику. І "Сонячні кларнети" перечитати)

Дракон (І. Франко, М. Бажан, В. Винниченко, М. Куліш, М. Семенко, Є. Сверстюк,  Ю. Винничук). Дракони приречені експериментувати. Тому спробуйте поекспериментувати й у читацьких уподобаннях. Якщо ви ще не читали сюрреалістичні твори, абсурдистські тексти — спробуйте. 

Змія (Улас Самчук, Ю. Мушкетик, Микола Хвильовий, Ю. Покальчук, М. Гоголь, І. Жиленко, І. Світличний, Д. Павличко, І. Карпенко-Карий, Леонід Талалай, Марко Вовчок) — обирайте: або камерну, "тиху" лірику, або містику, або тексти на злобу дня. А для естетів, котрих з-поміж Змій дуже багато, можна порадити чужого научатись (тобто читати в оригіналі неперекладені твори). А потім, любі Змії, ваша місія — ознайомити загал із цікавинками, про які ми ще не знаємо. 

Кінь (В. Нестайко, А. Тесленко, Іван Багряний, Ліна Костенко, Олесь Гончар, Віктор Петров, Олена Теліга, Олександр Довженко). Коні — це чи не найпрацьовитіші знаки. Саме тому вони можуть досягти багато чого в житті завдяки працелюбності. Працюймо ж і в читацькому аспекті — Коням раджу читати великі романи, які долає не кожен. Почати можна з таких: "Улісс" Джеймса Джойса, "Музей покинутих секретів" Оксани Забужко, "Щиголь" Донни Тартт. 

Вівця (Леся Українка, П. Саксаганський, Василь Стефаник, М. Вороний, Лесь Мартович, Олег Ольжич, Максим Рильський, Григір Тютюнник, Тодось Осьмачка, Іван Дзюба) — я б радила Вівцям почитати книжки про психологію творчості. Від "Секретів поетичної творчості" Івана Франка і до новинки "Як писали класики" Ростислава Семкова.

Мавпа (Є. Гребінка, В. Герасим'юк, Юрій Косач, Богдан Лепкий, Григорій Тютюнник). Спритним Мавпочкам ніколи не буває нудно, тому, аби так тривало й далі, можна читати розважальну літературу. Але щоб ця література була захоплива, естетично довершена й химерна. Нехай це буде фентезі. Перечитайте "Володаря перснів" :)

Усім щасливого книжкового року!)

Врятувати Біллі

Історія життя Біллі Міллігана давно відшуміла й лишилася в історії психіатрії як непояснений феномен множинної особистості. Ну, тобто коли людина щось накоїла, але поводиться ніби і я не я, і хата не моя. Причому абсолютно щиро. Бо замість цієї людини злочин скоїв хтось інший, така собі субособистість. В принципі, у кожної людини буває, що не ймеш віри, як ти міг таке вчинити, сказати, подумати. Але зазвичай ми даємо раду своєму внутрішньому демону. А от Біллі Міллігану було тяжче, в нього таких демонів було аж 24. І кожен з них — окрема повноцінна особистість зі своєю манерою мовлення, уподобаннями, страхами і силами.

Письменник Деніел Кіз, що його читачі полюбили на зворушливі "Квіти для Елджернона", написав іще один всесвітньо відомий роман. Якраз про згаданого Біллі Міллігана. Назвав роман "Minds of Billy Milligan", але новий український переклад услід за російським звучить як "Таємнича історія Біллі Міллігана". 

Історія таки таємнича. Вона базована на реальних подіях — наприкінці 1970-х років двадцятирічного ґвалтівника й грабіжника Біллі Міллігана заарештували за злочини, проте на допитах виявилося, що підсудний не розуміє, в чому його звинувачують, стверджуючи, що все це зробив хтось інший, але не він. Поки слідчі вважають, що Мілліган клеїть дурня, лікарі розуміють, що в хлопця не все гаразд із самоототожненням. Вони беруться спілкуватися з Біллі й виявляють, що його свідомість розколена, що в ній живе 24 особистості. Одна з них відповідає за логічність дій, друга — за захист, третя — за емпатію і т.д. Вони різної статі й віку: тут і раціональний Артур, що говорить з англійським акцентом,  і сильний дещо агресивний югослав Рейджен, і закомплексована лесбіянка Аделана, і діти Девід і Крістін... Спільнота хоче засудити Біллі й запроторити до в'язниці, як і належить злочинцям, проте психіатри переймаються долею Біллі й намагаються переконати суд у тому, що юнак справді не усвідомлював, що коїть. Урешті стає відомо про тяжкі дитячі травми Біллі, сексуальну наругу з боку неадекватного вітчима. Виявляється, що субособистості виникали в кризові моменти, таким чином психіка намагалася захистити особистість, витіснити страшні спогади й перекинути їх на інших особистостей.

На боці гуманістів, які поставилися до Біллі з розумінням, був і Деніел Кіз. З книги відчутно, що письменник співчуває горопашному й переконаний у тому, що місце Біллі — не у в'язниці, а в лікарні, де є шанс допомогти. Роман Кіза — це цікава й неординарна історія, в якій ідеться про кожну з особистостей Біллі, про перебіг слідства, суду й психіатричних експертиз. Усе це стартує від мегаактуальної теми — насильства над дітьми, дитячих травм і їхнього впливу на життя людини в дорослому віці. 

"Таємнича історія Біллі Міллігана" — це щонайменше пізнавальна книжка. Та головна її цінність, як на мене, у сповідування гуманістичних цінностей суспільства й способах не ділити світ на чорне й біле, а вміти подивитися на ситуацію з різних сторін. Якби цю історію писав Стіг Ларссон, автор, що теж фокусував увагу на насильстві й способах дати йому відсіч, то вітчима Біллі напевно покарали б у найжорстокіший спосіб. Але Деніелу Кізу не йдеться про те, щоб добро жорстоко розправилося зі злом. Він зосереджується на жертві й шукає способи їй допомогти.

Чи вийшло лікарям і письменнику врятувати Біллі від себе самого? Раджу почитати й довідатися. Не пошкодуєте. 

Від нужденності – до процвітання

У бестселері, український переклад якого побачив у видавництві “Yakaboo Publishing”, ідеться про ізраїльське економічне диво, ментальність ізраїльтян, які не завдяки, а всупереч обставинам досягли захмарних економічних показників і створили країну-бренд, з якою асоціюють новий етап розвитку суспільства – етап інновацій.

Ця історія нагадує економічну казочку, головний персонаж якої – народ – ніби за помахом чарівної палички перетворився з нужденного й розгубленого на успішного й прогресивного, такого, що сколихнув світ стрімкістю й кількістю досягнень. Як і в кожній казочці, є тут труднощі й невдачі, шляхи їхнього подолання, завдяки яким головний персонаж зазнає ініціації, мудрішає й перемагає. Нема в цій казочці тільки одного – чарів. Хоча, прочитавши «Країну стартапів» Д. Синора й С. Сінґера й ознайомившись із приголомшливою історією успіху не людини, а цілої нації, можна повірити у що завгодно.

---

Автори «Країни стартапів» – журналісти, експерти з питань геополітики – мали на меті розповісти не так про вражаючі досягнення Ізраїлю упродовж кількох десятиліть, як про головний ресурс країни – людей. Книжку відкриває уривок із натхненної промови Шимона Переса, у якій колишній президент Ізраїлю, Нобелівський лауреат стверджував, що найбільше багатство Ізраїлю – його люди, адже саме їм вдалося збудувати диво посеред пустелі. Ден Синор і Сол Сінґер розвивають цю думку, оповідаючи про масштабні ізраїльські стартапи, що змінили людство, а також про культуру суспільства, світоглядні риси євреїв, завдяки яким Ізраїль став нацією підприємців.

---

Притча про мишку й вершки, втілена в економіці

Ізраїльське економічне диво – це реальна ілюстрація відомої притчі про мишку, яка замість того щоб потонути в молоці, борсалася й збила його на масло. Про це свідчить історія. Стартові позиції для розвитку Ізраїлю як країни були нульові: бідні природні ресурси, нестабільна зовнішньополітична ситуація, тривала відірваність від своєї землі. Однак, на чому наголошують автори книжки, саме постійна гра на межі, криза як виклик сприяли тому, щоб ізраїльський народ акумулював свої сили й зумів не тільки створити комфортні умови життя для себе, а й стати одним із провідних гравців на світовому ринку, де панує економіка ідей, а не матеріального виробництва.

Автори книжки наголошують, що здійснити прорив євреям допомогли не тільки подиву гідна згуртованість і працелюбність. Ідеться ще про таку рису ментальності, як відмова від жорсткої субординації, нехтування авторитетами. На прикладі надважливого для Ізраїлю сегменту – армії – показано, як у, здавалося б, чітко ієрархізованій системі люди не втрачають здатності мислити критично, не бояться брати відповідальність за свої ініціативи й ризикувати.

Стиль поведінки в армії, де має відслужити кожен громадян Ізраїлю, вплинув і на формування бізнес-культури. Ізраїлю вдалося створити унікальну військову структуру країни, в якій ранг майже нічого не важить, і пересічний військовий може вказати генералу, що він має вчинити по-іншому задля кращого результату. В Ізраїлі освіта людини має менше значення, ніж досвід служіння в армії. Автори стверджують, що ізраїльська армія розриває шаблон сприймання солдата як гвинтика в системі. Вишкіл й екстремальні умови провокують на ініціативність і критичність мислення, неординарні ситуативні рішення, гнучкість, вироблення культури сумнівів і суперечки. Це сприяло формуванню антиієрархічного етосу, яким просякнуто кожен аспект ізраїльського суспільства. Підприємництво – насамперед.

Цікавий складник книжки – зріз інноваційного суспільства на прикладі взаємин Ізраїлю з іншими розвиненими країнами – США, Сінгапуром, ОАЕ, Кореєю та ін. Тут ідеться про шлях кожної з цих країн до свого економічного дива, але водночас про те, що може гальмувати поступ.

---

Криза – чудовий старт

«Країна стартапів» доступна для українських читачів у перекладі Мирослави Лузіної. Текст написано максимально невимушено, оскільки книжка розрахована на широке читацьке коло, спрагле цікавої мотиваційної літератури фактів. Розділи про економічні процеси побудовані як історії з життя певного підприємця, його перші кроки, сумніви, невдачі, успіх. Кожна з історій потверджує думку про те, що криза – це чудовий старт, бо найголовніше в будь-якому успіху – людський капітал.

Ця приваблива теза актуальна й для України, тож переклад «Країни стартапів» саме зараз можна вважати дуже своєчасним. Україні, як і Ізраїлю колись, зараз випадає перевинаходити себе. У такій ситуації бути обізнаним із чужими успішними досвідами – це найперше, з чого варто почати.

---

Схожі книги: Лі Куан Ю «Із третього світу – в перший», Ешлі Венс «Ілон Маск»

Джерело: http://blog.yakaboo.ua/vid-nuzhdennosti-do-protsvitannya/

Мій читацький 2016-й: топ-10 найкращих книжок

10 найцікавіших українських і неукраїнських книжок 2016 року

• Думки
 
• Що почитати

 - Грудень 19, 2016

0

2016-й рік добігає кінця – час підбивати читацькі підсумки! Що сподобалося, запам’яталося, вразило, спонукало до роздумів і варте того, щоб порадити почитати іншим, – без вагань до рейтингу! І хоч новинок на книжковому ринку України цьогоріч дуже багато, все ж за канонами жанру хай живе топ-10 найважливіших книжок 2016-го року!

Та передусім кілька спостережень. Суб’єктивних, звісно.

2016-й рік – це рік перекладів бестселерів. Переклади були різні – вдалі і не дуже, однак усі дискусії щодо якості потверджують: книжки віднаходять читачів, бридливих читати абищо, а тому видавцям неминуче треба вдосконалюватися й із чистими руками підходити до оригіналів, щоб не осоромитися перед українською аудиторією.

Щодо рідної літератури, то тут вже традиційно минулося без якогось одного дуже обговорюваного тексту, проте з’явилося кілька книжок, які здобулися на свою аудиторію й викликали враження, а, отже, пожвавили літературний процес. Серед таких – «Забуття» Тані Малярчук, «Баборня» Мирослава Лаюка, «Маша, або постфашизм» Ярослава Мельника, «Saint Porno» Богдана Логвиненка, «Зазирни у мої сни» Макса Кідрука, «Щасливі голі люди» Катерини Бабкіної, «Бабине літо» Марка Лівіна, «Тамплієри» Сергія Жадана, «Глибина різкості» Ірини Цілик, «Цензор снів» Юрія Винничука, «Свій час» Яни Дубинянської, «Помирана» Тараса Антиповича, «Мовою Бога» Олени Стяжкіної, «Нічні купання в серпні» Сергія Осоки, антологія оповідань «Невимушені» та інші. Взагалі, приємно помітити, що тихою, але впевненою ходою розвивається мала проза, зокрема її розвивають дебютанти. До речі, цьогоріч літературні критики як ніколи пильно придивилися до доробку початківців, і деякі з дебютантів одразу ж потрапили до списків престижних літературних премій (Алла Дорош, Юлія Ілюха, Марися Нікітюк).

---

Хоч усього безміру літературного 2016-го року не охопить жоден книгоман, та все ж кожен, хто цікавиться сучасним літературним процесом, не може оминути спокуси сформувати свій особистий рейтинг. Головне – визначитися з критеріями. Усвідомивши марність намагань створити об’єктивний список, в якому раціональне уявлення про якісний текст збігалося б із неконтрольованими логікою «мурашками», я просто згадала ті книжки, через які не могла заснути. Не тільки тому, що вони цікаві, глибокі або ще якісь.

Просто трапляються книжки, після прочитання яких ти не можеш заснути від щастя, що на світі існує література.

Найкраща поетична збірка – «Чоловіки, жінки і діти» Юлії Мусаковської (Видавництво Старого Лева). Хоч видання побачило світ 2015-го року, фактичне обговорення збірки відбулося взимку й навесні цього року. У цій збірці є все, щоб задовольнити мої поетичні вподобання: небанальна рима, небанальні думки. І розкішне оформлення як приємний бонус.

---

Найсміливіша книжка – «Баборня»  Мирослава Лаюка (Видавництво Старого Лева). Що мені тут було цікаво, окрім сюжету і його виконання, так це те, як авторові елітарної лірики вдасться написати прозу, якою вона буде і про що. Мені заімпонувало, що Мирослав Лаюк може дозволити собі бути різним і не боїться експериментувати, хай навіть не всі поціновувачі його поетичної творчості сприйняли цей експеримент.

---

Найцікавіший роман – «Зазирни у мої сни» Макса Кідрука (Клуб сімейного дозвілля). Цей жахливчик-технотрилер справді дуже цікаво читати, і від нього було не відірвати не тільки мене, а й кількох моїх друзів. Динамічність сюжету, напруженість колізій, цікаві образи, бездоганно створена атмосфера – усе це спрацювало на радість читачеві. Цей роман можна радити без вагань, якщо хтось попросить почитати «щось хороше з сучасної української літератури», але у вас не буде часу пояснювати, що часом те, що вважається хорошим, насправді не дуже цікаве. Хоч «Зазирни у мої сни» – це роман на раз, він і захопливий, і майстерно виконаний.

Читати: Чому зазирати в чужі сни небезпечно

---

Найцікавіша збірка малої прози – антологія «Невимушені» (Віват). У цій збірці зібрано тільки п’ять новел популярних молодих авторів – Катерини Бабкіної, Марка Лівіна, Мирослава Лаюка, Ірини Цілик, Артема Чеха. Однак мене зацікавила і сама ідея покоління «невимушених», і рівень текстів, їхня атмосфера.

Читати: Підкрадаючись до реалізму

---

Найкращий бестселер, перекладений українською – «Щиголь» Донни Тартт (Клуб сімейного дозвілля) – щастя для кожного справдешнього книгомана, спраглого товстого роману. Глибокий, багатопроблемний твір про життя хлопчика, що дитиною постраждав під час теракту й вчиться жити з травмою (але не дуже виходить). За «Щигля», до речі, авторка здобула Пулітцерівську премію 2014 року.

---

Найкраща науково-популярна книжка – «В інтернеті хтось помиляється» і «Хто б міг подумати! Як мозок змушує нас робити дурниці» Асі Казанцевої (Віват). Дефіцит таких книжок на українському ринку, чудовий стиль авторки і її сміливість у розвінчанні псевдонаукових міфів, на гачку яких сидять тисячі людей, не змогли лишити мене байдужою. Лишається тільки ділитися книжками з іншими, хто, як і я донедавна, остерігався ГМО, лікувався гомеопатією й сумнівався в доцільності щеплень.

Читати: Тяжко бути багатоклітинним

---

Найкраща книжка про український літературний процес – збірка інтерв’ю Тетяни Терен «RECвізити» (Видавництво Старого Лева). Вдумливі розмови з відомими письменниками кількох поколінь мають усі шанси лишитися цікавими і для майбутніх дослідників української літератури, коли актуальний літпроцес стане історією. А поки що двотомник можна вважати взірцем літературної журналістики.

Читати: #ПроЧитання: читацькі звички та улюблені книжки Тетяни Терен

---

Номінація «Щастя філолога». Тут було важко визначитися, оскільки щонайменше дві книжки принесли в моє життя багато щастя й натхнення хотіти далі пізнавати класичну українську літературу. По-перше, це антологія детективної прози 1920-х років «Постріл на сходах», що її упорядкувала Ярина Цимбал (Темпора). Ця збірка надихає ознайомлюватися з маловідомим не тільки для загалу, але й для філологів періоду, зокрема, завдяки проекту «Наші 20-ті». Ще однією книжкою, важливість якої неможливо переоцінити, є видання ранніх листів Лесі Українки без купюр (Комора), яке упорядкувала Валентина Прокіп. Книжка цікава не тільки тим, що повністю руйнує стереотипне уявлення про Ларису Косач як поетесу «досвітніх вогнів», а й тим, що відновлює справедливість, виправляючи злочини минулого, коли листування і творчість найкращих українських письменників редагували ножицями.

---

Найцікавіша біографія – «Ілон Маск» Ешлі Венса (видавництво Оксани Форостини). Нарешті й український читач має змогу глибше ознайомитися з життям і планами живої легенди світового підприємництва й винахідництва, що має на меті колонізувати Марс. Видання надзвичайно мотивує й надихає – саме такі книжки особливо потрібні талановитим учням і студентам, щоб запалити віру в себе й не сумніватися: розумним бути круто.

Читати: Brainy is the new sexy

---

Ось таким вийшов мій топ-10 найважливіших книжок 2016-го року. Звісно, він не претендує на вичерпність, а є тільки вихопленим із виру літпроцесу зрізом. Кожна з цих книжок спонукала до роздумів і тому майже кожну з них мені вдалося підступно впарити своїм друзям, колегам, чоловіку, батькам, студентам і викладачам. Щоразу, долаючи страх бути нав’язливою, я керувалася думкою, як всі вони зрадіють, що прислухалися до моєї поради. Майже завжди так і виходило. Сподіваюся, ще хтось поведеться.

джерело: блог Yakaboo http://blog.yakaboo.ua/10-naytsikavishykh-ukrayinskykh-i-neukrayinskykh-knyzhok-2016-roku/

Саспенс, авантюрний роман, трагікомедія й посібники з вивчення солов'їної

Упродовж першого тижня грудня прочитала вже чотири книженції, але про жодну не встигла написати. Так виходить, що протягом буднів я багато бігаю-їжджу, але зовсім мало буваю вдома. Оскільки думки про прочитане швидко губляться, зафіксую їх бодай у бліц-огляді.

Отже, чим закінчилася читацька осінь і почалася зима?

Юрій Винничук "Цензор снів" ("Фоліо"). Коли бралася за читання, мені було цікаво, чи перевершить Юрій Винничук попередні романи "Танґо смерті" й "Аптекар". Якщо коротко — ні. "Цензор снів" — авантюрний роман, у якому йдеться про химерне сплетіння доль двох персонажів на тлі передвоєнних і воєнних подій Другої світової в Україні й Польщі. Як виявилося, колізії життя одного з персонажів, антигероя Попеля, вже відомі зі збірки "ДНК" — складається враження, що автор просто скоротив і обробив частину роману й подарував текст збірці. Ніби нічого поганого, але я все ж мала надію, що до антології автори писали тексти спеціально, дбаючи про цілісність задуму, композицію. Вочевидь, ні. Тому й роман мені було читати не дуже цікаво, бо я вже знала якісь ключові моменти, сюжетні ходи.
З-поміж переваг роману — вміння автора створити суперечливого персонажа, через пристосуванство якого хочеться помити руки, але в якихось моментах ніби й розумієш, що по-іншому він не міг учинити. Антигерої — це завжди цікаво, а в складних історичних умовах і поготів. Попри те, що роман написано динамічно, захопливо, як на мене, цей текст у творчості Юрія Винничука прохідний. "Аптекар" і "Танґо смерті" захопили більше. 

Рут Веа "У лісі-лісі темному" ("Наш формат") Захопливий трилер, проковтнула упродовж дня. За сюжетом молода письменниця Леонора отримує запрошення на дівич-вечір однокласниці. І ніби нічого дивного, проте цей вечір має відбутися десь у чорта на рогах — у чужому заміському будинку серед лісом. Та й з однокласницею, що колись була найкращою подругою, Лі порвала стосунки десять років тому. Логіка підказує: не треба, дівчино, туди їхати. Бо запрошення дивне, та й ліс темний. Але не було б у житті дурниць — не траплялися б письменникам сюжети :)

За стилем роман "У лісі-лісі темному" написано в найкращих традиціях роману-нагнітання. Передаємо вітання "Дівчині в потязі" й "Ми були брехунами" — і читаємо. Одразу пробачаємо авторці за типу несподіваний, але притягнутий за вуха фінал. Вибачити допоможе хороший переклад Оксани Дятел і красиве оформлення. Подруга Катя, яка поділилася зі мною книжкою (Катрусь, дякую!), у захваті ще й від чорних форзаців. Мені теж до душі, а книжці — до лиця!  

Ніна Джордж "Маленька паризька книгарня" ("Наш формат") Самотній книгар месьє Одинак має книгарню на воді, лікує відвідувачів книжками, але сам протягом двадцяти років страждає від прекрасної й виснажливої хвороби, імення якої — кохання. Колись кохана Манон покинула його, а на прощання надіслала листа, якого Одинак через погорду так і не захотів прочитати двадцять років тому. Але краще пізно ніж ніколи: книгар все-таки змушує себе прочитати листа і дізнається правду про свою кохану. Правда шокує, спонукає переглянути погляди на себе, світ, на гордощі, на любов і дружбу. Маленька книгарня вирушає в символічну подорож Сеною, щоб допомогти Одинакові з друзями знайти втрачений сенс.

Щодо стилю: мішанина. Тут і часом глибокі, а часом поверхові афоризми, і сентиментальні пригоди, і французький колорит (принаймні, так я собі й уявляю Францію), тут іронія й еротика, пригоди, рецепти, добре продумані головні персонажі і, звісно ж, багато-багато книжок. За жанром я б визначила твір як трагікомедію. Текст дуже атмосферний, тому, думаю, багатьом сподобається, багато хто пустить сльозу на останніх сторінках. Але книжка дуже ванільна. Треба бути готовим до передозування няшностей, до "ідеальних" чоловіків, які приготують вечерю, станцюють танго, відкохають як слід, розмовлятимуть завжди про доречні речі, а мовчання з ними буде таким наповненим! Ну, тобто, видно, що жінка писала:) Чоловіки так не говорять, не поводяться. Принаймні, не кожен чоловік. А в романі такі всі, і це зло, бо саме через такі тексти якраз і відбувається тепловий удар реальністю, надто в романтичних начитаних дівчат, які є головною аудиторією книжки. 

Водночас, попри дике місиво рецептів, афоризмів і елементів психологічної драми, я не можу сказати, що книжка мені не сподобалася. Так, не без умовностей, але такий жанр, і виконано бездоганно. Хоч персонажі неправдоподібні, химерні, в цьому також є родзинка. Тому назагал раджу читати. 

Далі говоритиму не про художні книжки. Вирішила почитати щось, аби вдосконалити знання рідної мови. Звернула увагу на такі новенькі видання:

Наталія Клименко, Павло Мельник-Крисаченко "Українська легко!" (КСД) — це видання виявилося мені ніби знайомим, адже йдеться про симпатичного Лепетуна (у варіаціях різних людей Перчика, Штучку тощо). Час від часу зазираю на сайт "Мова — ДНК нації", де виконую диктанти, перевіряю себе на знання наголосів, стилістики тощо. Так ось, "Українська легко!" — це ніби конспектик сайту, куди вміщено найголовніше й найцікавіше. Насправді, погортавши книженцію, зрозуміло, що не така вже українська й легка :) Особливо щодо наголошування слів, де не існує правил, а тільки аргумент "бо так є". 

Я провела експеримент і читала Лепетуна в метро. Люди не соромилися зазирати в книжку, схилялися над нею, аж часом хотілося руками відштовхнути. Ну, але я ж не "Saint Porno" читала, на здоров'я! Підсумки експерименту: Лепетун привертає увагу, формат книжки ідеально відповідає призначенню.

Ще одна корисна книжечка для тих, хто хоче вдосконалитися, — "100 експрес-уроків української" Олександра Авраменка (#книголав). А це вже конспект коротеньких відеороликів, що їх транслює канал "1+1". У книжці вміщено мовні поради на щодень, доповнені кумедними малюночками для кращого запам'ятовування. Теж корисно мати вдома. 

Ось таким плідним виявився для мене перший тиждень зими.

Далі буде! :)